Пошук по сайту

Кібербезпека: як попередити віртуальне насилля?

Цифрові технології формують майбутнє політики, суспільства і прав людини. Але чим більше ми занурюємось у соціальні мережі та стаємо співучасниками різноманітних дискусій — тим далі ми від справжнього життя — вважають фахівці зі сфери соціальних комунікацій, психологи та політологи. Людина, що зачарована віртуальним середовищем — ось діагноз сучасної епохи — мабуть, саме так сказав би Маршал Маклюeн, якому належить метафора «глобального села».

Так, всі ми пов’язані з мережами, існуємо в уявному світі, віримо в його символи, ніби вони реальні та по-справжньому емоційно реагуємо на віртуальну взаємодію з іншими людьми. Науковці вже не говорять про інтернет-залежність. Вони говорять про травму від інтернет-насилля та використовують для її ідентифікації спеціальні терміни. Один з них — кібер-буллінґ – чули про таке?

Кібер-буллінґ – це напади з метою завдання психологічної шкоди, які здійснюються через електронну пошту, сервіси миттєвих повідомлень, у чатах, соціальних мережах, на web-сайтах, а також за допомогою мобільного зв’язку. Така багаторазово повторювана агресивна поведінка має на меті зашкодити людині і базується на дисбалансі влади (фізичної сили, соціального статусу в групі).

 

Яка різниця між насиллям оффлайн і онлайн?

 

Коментує психолог Світлана Паніна:

«Насильство у мережі має низку особливостей, через які ми стаємо більш вразливими до нього. І головна — це те, що конфлікт відбувається в уявному світі людини, а реакція на нього — на фізичному рівні людини. Якщо кількість переслідувачів, які цькують людину офлайн, зазвичай обмежена, у мережі масштаб кібер-булінґа може бути практично бежмежним.

Кібер-булінґ зазвичай розвивається «вірусно»: раптом виявляється, що велика кількість, зовсім не пов’язаних із постраждалими людей долучаються до переслідувачів. Це може завдати сильного психотравмуючого впливу.

Наслідки онлайн-булінґу можуть бути різними. Зазвичай це зростання соціальної тривоги, часто аж до розвитку соціального тривожного розладу, посттравматичного стресового розладу, депресії, соматичних захворювань. А якщо масштаб насильства перетне адаптаційні можливості особистості, наслідки можуть бути фатальними, аж до суїциду.

Незважаючи на те, що онлайн-насильство є віртуальним, воно може завдавати абсолютно реальну шкоду емоційному здоров’ю постраждалих і змушувати їх замовкати у соціальних мережах. Численні образливі коментарі під постами чи погрози фізичним та сексуальним насильством з різних акаунтів можуть викликати стрес, депресію, апатію, посттравматичний стресовий розлад і навіть, суїцид» (Джерело: https://aimedia.org.ua/)

 

Онлайн-поведінка повторює моделі відносин, які існують у світі оффлайн?

 

Коментує фотограф, мати чотирьох дітей Зоя Альшаравнех:

«Частіше за все дітей кібербулят їхні однолітки, однокласники. Чому? Тому, що «не такий, як всі». Жінкам дістається від жінок за «неправильні приклади материнства» (існує щось на кшталт мемів «яжемать», «тупі беременяшки», «пролактинозалежні», а діти таких матусь — «личинки». Як на мене, такі прояви — наслідок радянської звички давати «поради», піклуватися тим, що «наші люди в булочную на такси не ездят». Якщо ви ділитесь інформацією на публічних сторінках, то це не означає, ніби ви мусите толерувати будь-які коментарі.

Сьогодні ми живемо в умовах, коли змінилися ступені контролю за поведінкою дітей та відчуття безпеки. У нашому дитинстві ми гуляли на вулиці зранку — до вечора: парки, сквери, стадіон біля школи, дворики спальних районів… Територія для прогулянок у міському середовищі була доволі великою. А що маємо зараз: дім-школа-дім, привезли-відвезли дитину — ось і весь маршрут життя. Чи є в дитини час, щоб самостійно дослідити простір та переконатися, що він є безпечним?

Згадаймо, як раніше юнаки та підлітки з’ясовували конфлікти? Стінка — на стінку, обличчям — до обличчя, всі знали один одного. В інтернеті комунікація відбувається між аватарками, а булінг існує, як прояв анонімної агресії. Це приваблює нападника, щоб переслідувати жертву: у такий спосіб він (чи вона) здобуває задоволення від своєї влади над іншим і тішить своє его. Якщо булінг робить підліток, він швидко звикає до свого нового статусу та бажає повторювати напади знов і знов. Безкарність, можливість домінувати над іншим, брак батьківського контролю — ось типові причини такої поведінки.

До цього можна додати ще й розрив контакту з батьками (стандартні запитання «Як справи?», «Що було у школі?» — тут не враховуються. Йдеться про втрату довіри між батьками та дитиною).

Я активно спілкуюсь з учасниками (цями) різних груп у соціальних мережах і спостерігаю, що в нашому світі небагато людей вміють (або хочуть) співіснувати за принципом взаємодії та співпраці. Здебільшого залишається у «трикутнику Карпмана» (жертва-агресор-рятівник), бо там постійно хтось «приносить» свіжий хмиз і розпалює ворожнечу. Оскільки жителі пострадянських країн все ще залежні від бажання власної публічної самопрезентації, віртуальною поведінкою вони демонструють потребу у висловленні оціночних суджень. Проте погано орієнтуються в тому, де кордони іншого. Тому нав’язують іншим проекції свого «Я».

 

Чи є в Україні приклади розгляду справ кібер-булінгу, і яка доказова база для розкриття онлайн насильства?

 

Коментує експертка ЕЦПЛ, юристка Анастасія Апетик:

В українському законодавстві за булінг передбачена лише адміністративна відповідальність. У статті 173–4. КУпАП Верховна Рада закріпила відповідальність за булінг (цькування) учасника освітнього процесу.

Булінг визначено як діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі, із застосуванням засобів електронних комунікацій, які вчиняються щодо малолітньої чи неповнолітньої особи, або такою особою щодо інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Також у частині 5 ст. 173–4. КУпАП передбачається відповідальність за неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу. На жаль, передбачені фінансові санкції коливаються в межах від 850 — до 1700 грн.

Для порівняння: у США учень, який постраждав 2012 року від проявів булінгу (справа Zeno v. Pine Plains Central School District) відсудив у школи 1 млн доларів компенсації за те, що адміністрація вжила лише формальних заходів для припинення його принижень та не пересвідчилась, чи припинилися онлайн переслідування.

В Україні існує проблема зі статистикою проявів кібер-булінгу. Ні дорослі, ні діти не захищені від цього явища, а порушники не будуть притягнені до кримінальної відповідальності. Тому превентивний компонент — запобігання кібер-насильству та психологічна реабілітація тих, хто постраждав від кібер-булінгу — одне з завдань експертної спільноти та громадських організацій, які працюють з проблематикою безпеки в громадах.

Якщо для протидії проявів кібер-булінгу по відношенню до дітей в Україні працюють різні програми (наприклад, Український інститут дослідження екстремізму та Інформаційне агентство «Главком» за підтримання Уповноваженого президента України з прав дитини реалізують спеціальний проект з протидії булінгу в школі «Стоп шкільний терор» («Безпечна школа»), то для дорослого населення превентивних заходів бракує.

Без сумніву, у сучасному інтернеті можна знайти різну інформацію: що публікувати у соцмережах, а що — ні, як забезпечити власну приватність — кожен може прочитати поради та зробити висновки. Але поки ми не маємо програм, які спрямовані на запобігання кібер-булінгу і є частиною стратегії розвитку безпечної громади. Так само не маємо програм із корпоративної соціальної відповідальності, які б враховували протидію кібер-насиллю.

 

Що робити?

Під час панельної дискусії на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA психолог Світлана Паніна привернула увагу аудиторії до активних спільнот, які самостійно розбудовують можливості ненасильницької комунікації: «У Києві є клуби, де дітей та батьків навчають заходам безпеки, зокрема, безпеки на вулицях. На заняттях там розповідають про принципи поведінки у випадках, коли є фізична чи віртуальна загроза. Наприклад, навчають засобам реагування в ситуації крадіжки: що має зробити дитина, як впізнати ознаки небезпеки? Також навчають механізмам батьківського контролю над тим, що саме дитина оприлюднює в інтернеті, якою мовою розмовляти з нею про безпеку на вулиці та в соціальних мережах. І що цікаво: заради дітей батьки готові платити гроші. Але жоден дорослий не прийшов до психолога з власним питанням: «Допоможіть, мені захистити особисту інформацію в інтернеті».

Моя професійна практика пов’язана з пост-травматичними синдромами, тобто, до мене люди звертаються по факту кібер-насилля чи аб’юзу. Проте говорити про ризики власної безпеки краще до того, як сталася біда. На жаль, поки ми не можемо прийти до університету і сказати: «Дорогі студенти, сьогодні буде лекція про кібербезпеку». Зараз система освіти до цього не готова. Але ми мусимо об’єднувати зусилля, інакше про факти та прояви кібер-булінгу ми будемо дізнаватися лише з аналітичних доповідей міжнародних організацій. Так, вони проводять цікаві грунтовні дослідження, проте роблять їх не в Україні».

 

Якщо ви стали жертвою кібер-булінґу, як реагувати?

 

1.Написати заяву до правоохоронних органів

В Україні відповідальність за кібер-булінг передбачена лише новим законом щодо протидії булінгу у випадку онлайн-насильства над дітьми. На жаль, через відсутність ефективного законодавства, яке б протидіяло онлайн-насильству, аб’юзерів важко притягти до відповідальності та довести сам факт насильства.

2.Розповісти про своъ почуття близьким людям (друзям, сім’ї, однодумцям і однодумицям)

У ситуації кібер-булінгу важливо не мовчати, а здобувати підтримання «дружнього» середовища. Підтримка близьких допоможе впоратися з травматичним досвідом емоційного насильства і протистояти цькуванню онлайн.

3.Звернутися по допомогу психолога

В особливо складних ситуаціях краще звернутися до психолога чи психотерапевта. Іноді онлайн-насильство може завдати серйозну шкоду психологічному стану постраждалих, нормалізувати який можна лише завдяки професійній психологічній допомозі.

 

Текст підготувала Юлія Голоднікова

Юлія Голоднікова, Експертка з комунікацій