Пошук по сайту

COVID-19 у місцях несвободи

Обмеження на подорожі, скасування масштабні подій, карантини, цілі міста, регіони, країни, які закриваються – обмежувальні заходи, котрі уряди всього світу вживають для подолання смертельного поширення нового коронавірусу не пощадили осіб, що позбавлені волі.

Деякі органи влади призупинили всі права затриманих на відвідування сімейних візитів або на будь-яку діяльність у контакті зі сторонніми особами.

Намагаючись знизити ризики зараження, уряд Ірану використав незвичну міру: звільнення 70 000 затриманих – що викликає серйозні питання, більш універсальні? питання щодо альтернатив тримання під вартою.

Такі надзвичайні ситуації спонукають замислитись і зазирнути у перспективу. В умовах трагедії ми схильні кидати виклик нормам і принципам, які ми вважали фундаментальними, ми також схильні ставити під сумнів цінність встановлених раніше способів та практик. Незважаючи на те, що важкі обставини і складні питання здатні стимулювати рефлексії, ми не мусимо ставати жертвою релятивізму чи компромісу з правами людини.

Все це потребує рішучих заходів органів влади у напряму протидії вибуху COVID-19 у місцях несвободи. Багато підстав дають змогу прогнозувати, що спалах епідемії матиме руйнівні наслідки. Ми знаємо, що особи, які позбавлені волі, фактично є більш вразливими до вірусного зараження: як і багато інших, COVID-19  може швидко поширюватися в закритих приміщеннях. Особливо, коли такі простори переповнені людьми. У Китаї влада вже повідомила про понад 500 випадків зараження ув’язнених. Крім того, хронічні та інфекційні стани, такі як діабет, гепатит, ВІЛ або туберкульоз, є більш поширеними в тюремному контексті, ніж зовні. Такі умови значно підвищують ризик померти при зараженні COVID-19.

Жоден обмежувальний захід не може ігнорувати прав осіб, позбавлених волі. І в контексті COVID-19 і в управлінні ситуаціями стримування інших інфекційних захворювань, усі такі заходи повинні завжди дотримуватися принципів пропорційності, законності, підзвітності, доречності та недискримінації. Органи, що тримають під вартою, мусять підтримувати права та захищати гідність осіб, позбавлених волі, а також – захищати їх та інших від зараження. І хоча деякі обмеження режиму тримання під вартою можуть бути виправданими, жодна з цих двох цілей не може бути порушена.

Надзвичайні ситуації вимагають надзвичайних – часом творчих – рішень. Однак вони не можуть виправдати будь-які або всі обмеження.

Тривала медична ізоляція викликає у пацієнтів почуття гніву, страху, самозвинувачення, депресії та самогубства (Report of the Special Rapporteur on the right of everyone to the enjoyment of the highest attainable standard of physical and mental health, A/HRC/38/36 (2018), §91). У тюремному контексті такі почуття можна лише посилити.

У ситуаціях позбавлення волі право на приватне та сімейне життя може зазнавати певних обмежень. Однак у справі «Мессіна проти Італії» (§61) Європейський суд з прав людини чітко заявив, що тюремні органи повинні “допомагати [затриманим] у підтриманні контакту з [їх] близькою родиною”, оскільки це “важлива частина права в’язня” і ми мусимо її поважати». Враховуючи це, доцільно навіть у надзвичайних ситуаціях очікувати від місць позбавлення волі та закладів охорони здоров’я необхідних заходів з компенсації десоціалізуючого ефекту ув’язнення в активний та позитивний спосіб, зокрема, шляхом сприяння сімейним контактам або спілкуванню.

Нинішні обставини також вплинули на моніторингові дії. Зважаючи на принцип “без шкоди”, Підкомітет ООН з питань запобігання катуванням та деякі НПМ призупинили свої візити, в той час як інші НПМ звернулися з проханням контролювати карантинні об’єкти. Ці органи мають повноваження контролювати те, що відбувається в місцях позбавлення волі, і, таким чином, знаходяться в привілейованій позиції для виявлення попереджувальних сигналів та запобігання зловживань. У надзвичайних ситуаціях, як ми бачили з італійським НПМ, такі органи мають відігравати ключову роль у оцінці та рекомендаціях заходів щодо запобігання та стримування вірусу, дотримуючись прав людини та гідності.

Наразі криза в галузі охорони громадського здоров’я, безперечно, спричиняє і буде спричиняти тиск на адміністрацію місць несвободи. Виняткові обставини викликають низку цікавих питань щодо прийнятних та надмірних обмежень режимів тримання під вартою, а також ефективного користування правом на здоров’я в місцях тримання людей під вартою.

Для запобігання подальшому зараженню деякі органи влади звертаються до альтернативних рішень, і цей позитивний досвід ми маємо взяти до уваги, шоби не дозволити страху зараження поставити під загрозу права осіб, які позбавлені волі.

 

За матеріалами APT

#місцянесвободи

186