Пошук по сайту

Проблеми використання рідної мови в процесуальних аспектах

Для забезпечення належного та повноцінного захисту своїх законних інтересів особа наділена державою низкою прав та обов’язків. Одним із таких прав осіб, що перебувають на території нашої держави, є право на використання рідної мови, або мови, якою вона володіє. Стаття 14 Конституції України гарантує вільне використання мов національних меншин України.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує дотримання державами-учасницями обов’язку поінформувати кожну затриману особу зрозумілою для неї мовою про підстави арешту та про будь-яке обвинувачення, що висунуте проти неї. Окрім того, вказаним вище документом гарантується право кожного бути негайно й докладно поінформованим про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, зрозумілою для нього мовою.

Забезпечення дотримання цього права є фундаментальним та одним із основоположних у кримінальному процесі.

Зокрема, відповідно до статті 29 КПК України, особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона досить володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не опанували державної мови чи вживають її лише на базовому рівні, право давати показання, заявляти клопотання й подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі потреби послугами перекладача за регламентом, що передбачений КПК України.

Така сама норма, що регламентує право осіб на використання рідної мови, закріплена також в інших процесуальних кодексах України.

Наявність у перекладача певної освіти (вільне володіння мовою) чи посилання на диплом може бути й недостатнім аргументом, оскільки для якісного та правильного перекладу необхідно мати певну спеціалізацію: мовна специфіка документів при розгляді кримінальних, цивільних, господарських чи адміністративних справ вимагає досконалого розуміння термінології та особливих конструкцій речень, синтаксису юридичних текстів тощо

Наразі практика залучення перекладача більш поширена у сфері кримінального права, оскільки при затриманні будь-яка особа має бути негайно та докладно поінформована зрозумілою для неї мовою про те, що сталося, чому її затримують, які права вона має. У таких випадках іноземці, що перебувають у нашій країні, та особи з інвалідністю (з порушенням слуху, мовлення тощо) мають право користуватися послугами перекладача (або перекладача жестової мови).

Аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про засади державної мовної політики» вказує на те, що забезпечення участі перекладача здійснюється в залежності від стадії кримінального провадження слідчим, прокурором або судом, за умови використання зацікавленою особою наданого їй права на ініціювання залучення перекладача та за наявності підстав, передбачених для цього законом.

На Фото: Сергій Іллюк, експерт ініціативи “Ефективна співпраця громадянського суспільства з безпековими службами в Україні” менеджер проєктів ЕЦПЛ

 

Однак на практиці виникає досить багато проблем, адже на законодавчому рівні чітко не визначено, хто саме може бути перекладачем, та в якій спосіб підтверджено кваліфікаційний рівень таких осіб.

Так, законодавцем у жодному з процесів не визначений алгоритм перевірки рівня знання мови перекладача для оцінювання можливості здійснювати ним належний переклад при розгляді суті справи.

Якщо у цивільному, господарському та адміністративному процесах хоча б вказано, що перекладач є:

особою, що вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу,

а також – особою, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими людьми,

то в кримінальному процесі взагалі незрозуміло, хто може бути таким учасником процесу.

Наявність у перекладача певної освіти (вільне володіння мовою) чи посилання на диплом може бути й недостатнім аргументом, оскільки для якісного та правильного перекладу необхідно мати певну спеціалізацію: мовна специфіка документів при розгляді кримінальних, цивільних, господарських чи адміністративних справ вимагає досконалого розуміння термінології та особливих конструкцій речень, синтаксису юридичних текстів тощо.

До прикладу, візьмемо такі терміни, як «неустойка», «пеня» та «штраф». В англійській, польській, чеській та інших мовах вони мають схожий переклад. Але є відмінності, що впливатимуть на тлумачення змісту цих слів. Перекладач, може мати відмінні знання іноземної мови, проте не розуміти, в чому різниця між термінами «неустойка», «пеня» та «штраф», і це змінює якість перекладу документів. До того ж, багато хто з професійних лінгвістів, котрі залучаються судом до здійснення перекладу в різних практиках правосуддя, не розуміє змісту таких процесуальних термінів, як «клопотання», «відвід», «ухвала», «рішення», «окрема ухвала», «третя особа» тощо.

Ще одним проблемним питанням, яке потребує вдосконалення, є оплата праці перекладачів, що залучаються на безоплатній основі. Наприклад, чим керуються державні органи при відшкодуванні витрат перекладача за участь у кримінальному провадженні? Інструкцією від 1 липня 1996 року № 710, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України і визначає:

порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їхніми працівниками функцій експертів і спеціалістів.

Розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, зокрема перекладачам, встановлені згідно з першим пунктом вказаної Інструкції, не відповідають реальній ринковій вартості цих послуг та унеможливлюють їх залучення, що, відповідно, є невиконанням гарантії дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження щодо їхньої мови.

На цей час в Україні створений та діє Довідково-інформаційний реєстр перекладачів, що адмініструється Державною міграційною службою України. Наразі реєстр містить дані лише про 100 перекладачів, які можуть залучатися для здійснення перекладу, що не відповідає потребам громадян у масштабі всієї держави. Аналіз цього реєстру дає змогу стверджувати, що перекладачі зі списку здатні забезпечити переклад в межах кількох іноземних мов.   Найбільш розповсюджені дві: англійська та російська. Водночас у реєстрі відсутні дані про перекладачів білоруської мови, яка межує з нашою державою, і є непоодинокі випадки, коли виникала потреба у залученні перекладачів для громадян цієї держави.

Новий правопис української мови потребує уваги не тільки філологів, редакторів, журналістів чи перекладачів. Він привертає увагу до процесів осучаснення мови та позбавлення її від штучного запозичення з мови російської. А це стосується представників всіх професій, особливо, держслужбовців

 

На практиці органи досудового розслідування, прокуратура та суд залишаються наодинці із проблемою пошуку перекладача та знаходять альтернативні рішення — від залучення вчителів школи — до проведення комунікації з бюро перекладів. При цьому пошук перекладачів займає чимало часу, що так само створює умови для необґрунтованого затягування строків досудового розслідування та суду. До того ж, низькі суми відшкодування з бюджету за надання таких послуг, створюють додаткові складнощі, оскільки не всі перекладачі погоджуються працювати за встановлену державою винагороду.

Отже, правове регулювання діяльності перекладачів в Україні потребує суттєвого вдосконалення. На законодавчому рівні необхідно чітко визначити вимоги до професійного профілю перекладача документів у кримінальному  процесі та інших процесах юридичної комунікації, а також – розробити механізми та методи перевірки їхньої кваліфікації. Крім того, необхідно переглянути норми відшкодування витрат та виплати винагороди для перекладачів, що залучаються безоплатно.

І насамкінець: встановлення та налагодження дієвого механізму співпраці перекладачів із державою – також потребує дієвих рішень. Певні аналоги вже є, наприклад, система добору та залучення адвокатів для надання безоплатної вторинної правової допомоги. Можна розглянути її переваги і розробити модель роботи з перекладачами, яка б задовільняла мовні потреби різних громадян і допомагала системі правосуддя.

 

PS: Для успішної роботи у різних професійних сферах Експертний центр з прав людини рекомендує своїм читачам звертатися до сучасних зручних та корисних словників, які нам подарували партнери з “Кухні смачних словників”:

Гарна мова – одним словом: словник вишуканої української мови/Т. Береза. – Львів : Апріорі, 2015

Словник англо-український навчальний до сніданку «Поласуймо англійською!»/Т. А. Береза. – Кн. 1. – Львів : Апріорі, 2013

 

Автор: Сергій Іллюк, експерт ініціативи “Ефективна співпраця громадянського суспільства з безпековими службами в Україні”, менеджер проєктів ЕЦПЛ

Сергій Іллюк, Проектний менеджер, юрист