Пошук по сайту

Актуальні питання дотримання прав наркозалежних осіб, які перебувають на ЗПТ

Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) вважається одним із найбільш успішних методів лікування наркозалежності у світі, адже державам краще лікувати людину з наркозалежністю, ніж у подальшому витрачати ресурси на усунення наслідків такої залежності — поширення ВІЛ-інфекції, вірусних гепатитів, погіршення стану здоров’я, утримання в місцях позбавлення волі осіб, які вчинили правопорушення, щоби дістати гроші на придбання наркотиків тощо. Під час ЗПТ лікарі призначають препарати, які допомагають уникнути синдрому «ломки», відмовитися від вживання нелегальних (вуличних) наркотиків та загалом поліпшити стан здоров’я. Зазвичай для ЗПТ використовують препарати метадону гідрохлорид та бупренорфіну гідрохлорид. Проте в деяких країнах можуть застосовувати медичний героїн або комбінацію бупренорфіну з налоксоном.

З метою дотримання прав наркозалежних осіб, 22.10.2012 Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством юстиції України та Державною службою України з контролю за наркотиками прийнято наказ № 821/937/1549/5/156 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії» (далі — Порядок). Цим документом закріплено алгоритм забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину та в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, до яких застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою або вид адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту. Також цей порядок поширюється на осіб, які відбувають покарання у виправних центрах.

 

Поширюється він і на діяльність підрозділів Національної поліції України та ізоляторів тимчасового тримання, які підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, і на слідчі ізолятори та виправні центри, які входять до системи Міністерства юстиції України.

Водночас, як показала більш ніж восьмирічна практика застосування акту, є ряд суттєвих проблем у його реалізації, які у свою чергу, призводять до порушення прав людини.

Так, першою фундаментальною проблемою є банальне незнання його положень поліцейськими та працівниками пенітенціарних установ, а також відсутність інформації про перелік закладів охорони здоров’я, де впроваджена замісна підтримувальна терапія. Вказані обставини постійно фіксуються моніторами під час візитів до відділів поліції та пенітенціарних установ у межах реалізації Національного превентивного механізму.

Друга проблема пов’язана із забезпеченням належного виконання вказаного вище Порядку. У цьому документі визначено, що на поліцію чи адміністрацію слідчих ізоляторів покладається обов’язок доставити особу, воля якої обмежена, та яка перебуває на ЗПТ, до закладу охорони здоров’я, де впроваджена така терапія для отримання відповідних препаратів або проведення детоксикації. Виконання цього обов’язку передбачає щоденне транспортування особи до такого медичного закладу, а тому для поліцейських та адміністрації слідчих ізоляторів проблемою стає пошук службового автомобіля, пального (зазвичай фінансування на зазначені цілі не передбачено), забезпечення конвоєм тощо.

Ще гірша ситуація із забезпеченням права на ЗПТ у виправних центрах, на які згідно з Порядком покладено лише обов’язок сприяти відповідним закладам охорони здоров’я в наданні ЗПТ або в проведенні детоксикації засудженим особам. До того ж, необхідно враховувати, що у виправних центрах відсутні медичні частини.

Питання належного доступу до ЗПТ можна було б вирішити шляхом зберігання відповідних препаратів у спеціально створених умовах у межах таких закладів, однак для запровадження дієвого механізму необхідно передбачити відповідні зміни в Порядку. Також для забезпечення таких дій, Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачає отримання ліцензії на зберігання наркотичних засобів, психотропних речовини і прекурсорів, що також в умовах цих органів та установ є проблематичним.

Ще однією, і мабуть, найбільшою проблемою, є ставлення працівників таких органів та установ до осіб із наркотичною залежністю. І це стосується не тільки означених державних органів, але й суспільства загалом. Економічна та соціальна нестабільність, що панують у державі, призводять до того, що кількість осіб, які вживають наркотики, лише збільшується, і дедалі це середовище криміналізується. В Україні є затверджена урядом Стратегія державної політики щодо наркотиків, однак більшість із її пунктів досі залишаються декларативними. Люди, які мають наркотичну залежність засуджуються суспільством, до них ставляться як до злочинців.

Щонайперше необхідно — змінити ставлення суспільства до таких осіб, а саме визнати, що це є хворі люди, які потребують комплексного медико-психологічного лікування, і відштовхуючись від цього будувати державну політику в цій сфері.

 

Більше інформації про порушення прав вразливих груп населення у дослідженні “Дотримання прав вразливих груп населення у діяльності правоохоронних органів”

 

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Налагодження сталої системи реагування на порушення прав вразливих груп з боку правоохоронців», який ГО «Експертний центр з прав людини» впроваджує за підтримки програми “Громадське здоров’я” Міжнародного фонду “Відродження”.

 

#custodyrecords #вразливігрупи  #громадськездоров’я #допомогабезупереджень #протидіякатуванням #громадськідетективи

 

Автор: Сергій Іллюк, адвокат, проєктний менеджер ЕЦПЛ

 

#вразливігрупи #громадськездоров’я #правалюдини #протидіякатуванням

Сергій Іллюк, Проектний менеджер, юрист