Пошук по сайту

Було б ефективніше, якби САП була окремою юридичною особою, а не департаментом ГПУ

В Експертному центрі з прав людини за підтримки програми «Права людини та правосуддя» провели дослідження, присвячене ролі процесуального керівника — прокурора САП на досудовій стадії процесу. Як повідомив керівник експертного центру Юрій Бєлоусов, минулого року вони вивчали роботу прокурорів загальних прокуратур України. Висновок був невтішним: система після декларованих реформ так і не змогла трансформуватися. Втім, дане дослідження спровокувало інтерес і до роботи нової Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.«Захотілося дізнатися, а чи змінилася там система координат», — зазначає Юрій Бєлоусов.

На відміну від ГПУ, в САП дослідників допустили до всіх проваджень. Було також опитано 32 з 38 наявних прокурорів САП, проведено низку фокус-груп як з прокурорами, так і іншими учасниками судових процесів — детективами НАБУ, адвокатами і слідчими суддями.

Експерти шукали, зокрема, відповіді на наступні питання: у чому полягає роль прокурорів САП як процесуальних керівників; як прокурори САП розуміють свої завдання і функції; як на практиці організовано взаємодію прокурорів САП і детективів НАБУ; які фактори сприяють, а які перешкоджають ефективному здійсненню прокурором САП функцій процесуального керівника; яка роль прокурора САП в забезпеченні прав і гарантій підозрюваного особи?

В результаті вдалося зробити певні висновки.
Як прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури оцінюють рівень своєї незалежності? Відповісти на питання «Судово-юридичної газети» (sud.ua) погодились учасники презентації дослідження від САП — заступник керівника прокуратури Володимир Кривенко та прокурор Віталій Кравець.

Бесіду вела Наталя Мамченко, «Судово-юридична газета»

На фото: Віталій Кравець, автор фото Володимир Чеппель 

 

Наскільки ефективною є взаємодія між групою детективів НАБУ та групою прокурорів САП в межах одного провадження?

Володимир Кривенко: Ефективність взаємодії між детективами і прокурорами залежить від багатьох чинників — це і їх професійна підготовка, і складність розслідуваної справи, та й питання персоналій теж багато значить. Як правило, групи різних відомств не взаємодіють з собою «стінка на стінку». Є старший детектив групи детективів, є старший прокурор групи прокурорів. Крім того, з числа груп можуть виділяти так званих «лінійних» гравців, які роблять найбільший обсяг роботи у справі, а отже найкраще орієнтуються в ній. Тому питання взаємодії групи детективів між собою ми залишаємо на розсуд керівників НАБУ. Для прокурора головне, щоб у справі зі сторони органу досудового розслідування була контактна, незалежна від незаконного впливу особа, з якою прокурор міг би обговорювати поточні питання і перспективу розслідування провадження.

Спільна мова між детективами і прокурорами знаходиться в наказному порядку чи іншими методами?

Віталій Кравець: Згідно з законом прокурор наділений різними механізмами знаходження спільної мови з детективами, арсенал яких різниться в залежності від глибини розходжень — від спільного планування розслідування і аж до порушення питання про заміну детектива. Але ж зрозуміло, що «насильно милим не будеш». В кожному випадку ми намагаємось донести до детективів своє бачення стратегії розслідування, залишаючи питання тактики на їх розсуд. І звісно, завжди сподіваємось на їх добросовісність і належне усвідомлення ними своєї ролі в кримінальному процесі.

Прокурор САП відчуває свою незалежність?

Володимир Кривенко: Напевно, мені, як одному з керівників САП, відповідати на це питання буде не зовсім коректним.

Віталій Кравець: Давайте я спробую відповісти, хоча слід одразу обумовити, що зробити це я можу лише особисто за себе. Чи відчуваю я свою незалежність у кримінальному процесі? Так, в достатній мірі. Принаймні належу до тих 39% прокурорів САП, які під час дослідження підтвердили свою повну незалежність. У чому виражається ця незалежність? У першу чергу в тому, що процесуальні рішення, які я підписую, я дійсно приймаю сам. Це не значить, що я відповідаю за всі рішення у справі — у нас часто бувають доволі серйозні дискусії у конкретних справах, і інколи старший прокурор групи (як правило, це начальник відділу) має свою, відмінну від моєї позицію. Втім, така ієрархія передбачена законом. Потрібно розуміти, що незалежність прокурора має дещо інший характер, ніж незалежність судді — вона істотно звужується названими мною механізмами.

Фото © Володимир Чеппель 

 

А стосовно того, що 61% колег не змогли підтвердити своєї повної незалежності, чесно кажучи, я здивований не стільки цією цифрою, скільки тим, що дізнався про неї з таємного опитування. Про загрози своїй незалежності прокурор повинен в першу чергу говорити вголос. Публічність кожного з нас — це додаткова гарантія захисту від стороннього впливу, ким би він не чинився.

Володимир Кривенко: Дозвольте ремарку. Повністю підтримую Віталія. І хотів би відмітити, що мрію про таку прокуратуру, в якій кожен прокурор буде вважати себе незалежним.

Чи не заважає залежність САП від ГПУ, яка залишається в питаннях кадрового, матеріально-технічного, аналітичного і правового забезпечення, і навіть в питаннях зв’язків з громадськістю і ЗМІ?

Володимир Кривенко: Думаю, що «заважає» — це не дуже вдало підібране слово для характеристики цієї ситуації. Закон є таким, яким є. Створивши Національне антикорупційне бюро України як окремий орган, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру законодавець залишив в орбіті Генеральної прокуратури України, і сподіватись на зміни в законі навряд чи вартує. Тому тут нам залишається тыльки по-доброму позаздрити колегам з НАБУ, у яких ці служби власні. Взаємодія з Різницькою у нас відбувається в робочому режимі, в тому числі це стосується і канцелярії — відкритої і таємної, бо ми хоч і маємо власні відділи діловодства, але вся документація все одно проходить через Генеральну прокуратуру України (за винятком таємної, але і цей відділ ГПУ періодично перевіряє). Тому, коли ми говоримо про цю залежність, ми маємо на увазі не стільки якусь проблематику, як більше усвідомлення того, що було б простіше, швидше і ефективніше, якби САП була окремою юридичною особою, а не департаментом ГПУ.

Затримання і тримання під вартою — чи дійсно це найбільш  зручний спосіб роботи з підозрюваним?

Віталій Кравець: Я взагалі не сприймаю цих запобіжних заходів (бо і затримання це по суті запобіжний захід, лише тимчасовий) як спосіб роботи з підозрюваними. Є вимоги закону, які не лише дозволяють, але й зобов’язують нас мінімізувати ризики втечі особи шляхом її затримання. А уже потім у змагальному судовому процесі ми доводимо свою позицію і пояснюємо не лише підстави для тримання під вартою, але й чому нами була затримана певна особа. Повертаючись до дослідження, відверто кажучи, мені різанула слух фраза про те, що прокурори САП «не до кінця усвідомлюють винятковість тримання під вартою як запобіжний захід». По-перше, я не зовсім зрозумів, як вимірювався рівень цього усвідомлення. Якщо запитати мене, то я не лише сам розумію, але й іншим роз’яснити можу. По-друге, дослідники самі ж зазначили, що не брали до уваги рішення слідчих суддів, а орієнтувались лише на думку учасників процесу, у цьому випадку адвокатів. Я взагалі не розумію такого підходу, адже єдиним, хто має право робити висновки про правильність чи неправильність дій прокурора на стадії слідства є якраз слідчий суддя. Якщо ж ми рівняємось на думку адвокатів — це означає, що прокурор САП може переконати слідчого суддю, що особу слід тримати під вартою, відстояти це рішення в апеляційному суді, але адвокат, який таким чином програв справу, прийде до дослідників і скаже: «Вони зловживають триманням під вартою». І ми це сприймаємо за чисту монету? Тому мені здається, що окремі категоричні оцінки дослідників вартувало б скоригувати. 

Фото © Володимир Чеппель 

 

Чи використовує САП методи «старої школи ГПУ» для тиску на певну особу у вигляді негласних слідчих (розшукових) дій без відкриття кримінального провадження? Ваше ставлення до цього?

Володимир Кривенко: Відверто кажучи, мені важко технічно уявити можливість проведення негласних слідчих (розшукових) дій без початку досудового розслідування у кримінальному провадженні, адже це обов’язкова формальна умова для їх ініціювання. Більш того, ні САП, ні органи прокуратури взагалі не мають ні процесуальної, ні технічної можливості проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Прокурор ніколи не проводить негласні слідчі (розшукові) дії самостійно, це виключна прерогатива оперативних працівників правоохоронних органів. Думаю, сказаного достатньо, щоб зрозуміти, що такими методами САП точно не користується. Якщо ж хтось з інших правоохоронних органів дозволяє собі настільки очевидні порушення закону — що ж, для таких випадків передбачена кримінальна відповідальність і вже запрацювало Державне бюро розслідувань, уповноважене розслідувати подібні злочини.

Чи потрібна застава як альтернатива тримання під вартою, і як розраховувати адекватну суму?

Віталій Кравець: Можливість внесення застави як альтернативи утриманню під вартою — це стандарт Європейського суду з прав людини. Все, на цьому в дискусії про потрібність застави можна поставити крапку. Інша річ, що за кордоном застава — це більше додаткова опція до іншого запобіжного заходу, як у нас носіння електронного браслету доповнює домашній арешт підозрюваного. Що ж до того, як розрахувати розмір, закон містить певні критерії: застава, по-перше, має бути посильною, але в той же час у підозрюваного має зникнути будь-яке бажання ухилятись від слідства під страхом втратити ці кошти, і по-друге, вона повинна співвідноситись із заподіяною злочином шкодою. Адекватна сума якраз і розраховується в балансі між цими двома критеріями. Тому що дуже просто, будучи підозрюваним у розкраданні величезних сум з бюджету, прийти в суд і заявити, що у тебе за душею нічого немає і тобі нічим заплатити заставу. А потім, коли суд визначає цю заставу в мінімальному розмірі, вона одразу ж сплачується, і не самими фігурантами проваджень — як правило, це роблять близькі їм особи, щоб у разі чого важче було стягнути її в дохід держави. На наше переконання, при визначенні розміру застави суд повинен виводити баланс інтересів держави і підозрюваного.

Навіщо потрібні очевидні порушення під час обшуків — вилучення зайвого, перешкоджання адвокату в допуску тощо?

Віталій Кравець: Прокурору такі речі точно не потрібні, тому що вони тягнуть за собою недопустимість результатів проведених обшуків. Стосовно вилучення зайвого можу посперечатись: не пригадую, щоб детективи вилучали щось явно непотрібне для доказування у кримінальних провадженнях. Хоча, звісно, випадки виходу за межі переліку майна, визначеного в ухвалі суду про обшук, бувають, але вони врегульовуються згідно з передбаченою законом процедурою — в короткі строки до суду подається клопотання про його арешт. Стосовно перешкоджання адвокату в допуску теж важко щось пояснити, мені здається, що останні зміни в Кримінальний процесуальний кодекс України уже зробили безглуздими будь-які дискусії з цього приводу. У будь-якому випадку, прокурори нечасто беруть участь у проведенні обшуків, з огляду на завантаженість основною роботою в судах, для нас це занадто велика розкіш. Питання законності проведення таких слідчих дій повністю лягає на плечі детектива.

Чому в САП продовжує переважати обвинувальний характер сприйняття кримінального процесу?

Володимир Кривенко: На фоні постійних атак на САП з різних сторін та звинувачень у тому, що прокурори ще на етапі слідства закривають справи стосовно підозрюваних і не хочуть йти з ними до суду, чути про обвинувальний характер сприйняття нами кримінального процесу трохи дивно. Я думаю, про такий ухил стверджують люди, які насправді не до кінця розуміють роль прокурора у кримінальному процесі. Як влучно висловився під час презентації дослідження Володимир Петраковський, прокурор — це агент правосуддя, своєрідний фільтр якості роботи органів досудового розслідування, які в наших реаліях дійсно іноді дозволяють собі занадто обвинувальний ухил. Прокурори САП усвідомлюють, що не всі справи можуть і повинні дійти до суду. З іншого боку, прокурори САП також усвідомлюють, що доказова база у справах не може бути стовідсотковою через ты чи іншы причини. Прагнення прокурора — відчувати своєрідну «комфортну впевненість», відчувати в собі сили довести суду винуватість тих осіб, справи стосовно яких він направляє до суду. Якщо такої впевненості досягти не вдається, такі справи закриваються. Це елемент незалежності прокурора, в першу чергу від органу досудового розслідування, хоча всі ми бачимо, яку ціну САП платить за прийняття подібних непопулярних рішень.

Як сьогодні оцінюється ефективність роботи прокурора САП?

Володимир Кривенко: Головний критерій оцінки роботи прокурора САП — це якість досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні. Перша його складова — це складність провадження. На жаль, похвалитись дуже простими справами САП не може — вони у нас або складні, або дуже складні. Друга складова — це своєчасність виконання процесуальних дій. Ми оцінюємо як якість виконання прокурором своїх власних повноважень, так і ступінь та своєчасність використання ним засобів процесуального впливу на детективів, які мають реалізовувати обрану прокурором стратегію слідства. Третя складова — це впевненість прокурора у фінальному результаті. Нам не потрібні справи, які розваляться в суді. Якщо ж за наслідками слідства ми приходимо до висновків, що довести винуватість особи «поза розумним сумнівом» неможливо, тоді настає час розбору польотів. Але не для того, щоб покарати прокурора, а щоб з’ясувати, чи всі можливості використані і що треба виправити, щоб наступного разу у інших провадженнях не прийти до такого ж результату. Інколи для об’єктивності оцінок ми практикуємо заміну прокурора у справі, знову ж таки без санкцій, адже скільки юристів — стільки й думок. Якщо інший прокурор згоден піти з такою справою до суду — добре, далі це його відповідальність. Якщо ж ні — тоді все, проводимо аналіз помилок, здаємо справу в архів, а самі рухаємось далі, до нових перемог у нових справах. На жаль, поле для діяльності у нас величезне.

Автори: Наталья Мамченко Сергей Глушко

Джерело: Судово-юридична газета

 

 

Юрій Бєлоусов, кандидат соціологічних наук

Андрій Орлеан, Керівник програми «Права людини і правосуддя», доктор юридичних наук, доцент

Володимир Венгер, Провідний експерт, кандидат юридичних наук

0