Пошук по сайту

Юрій Бєлоусов: “Процесуальне інтерв’ю — це той драйвер, що вплине на формування управлінських рішень іншого гатунку”

Застосування психологічного тиску, катування, неналежне поводження з затриманою людиною — для правозахисника ці поняття, мов червона тканина, викликають реакцію спротиву. Для експертів і дослідників все, що стосується прав людини має спиратися на аналіз, зважені аргументи, розроблення інструментів протидії порушенням, створення інфраструктурних умов та стандартів дотримання прав людини. Здебільшого громадян не дуже замислюється про факти катування: і тема складна і згадувати про неї не хочеться, поки когось із близьких це раптом не зачепило.

Проте, коли йдеться про джерела насилля, причини виникнення кримінальної поведінки — як соціальної хвороби — стає зрозумілим, що не думати про це неможливо. Питання в тому, як говорити на подібні теми в професійних колах і одночасно пояснювати пересічному українцю, що проблема насилля його теж стосується.

Юрій Бєлоусов, який чотири роки був виконавчим директором Експертного центру з прав людини, а до цього — керівником Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму, розповідає про те, чому він покладається на аналітику і технологічні рішення, що змінюють якість досудового розслідування.

 

Ми знаємо, що Експертний центр з прав людини підтримує реформу досудового розслідування та бере активну участь у дослідженні, адаптації та популяризації процесуального інтерв’ю в Україні. Який зв’язок між катуваннями та процесуальним інтерв’ю?

Ю. Б.: Вивчаючи різні моделі досудового розслідування, ми з колегами намагалися адаптувати їх до українських реалій та відмовилися від техніки Reid, незважаючи на те, що цей підхід ще й досі використовується в США та частково — у Канаді. Досвід роботи слідчих Британії та Норвергії переконав нас у тому, що в умовах сучасного світу Reid втрачає свою ефективність, між тим, процесуальне інтерв’ю дає більше переваг. Це зовсім інша філософія розслідування.

Розшифруйте, будь ласка, для непрофесіоналів, що означає Reid?

Ю. Б.: У 1962 році з’явилася книга «Criminal Interrogation and Confessions» (Кримінальний допит і зізнання), яка стала навчальним посібником для сотень тисяч слідчих в усьому світі У цьому виданні описується, власне, confidence-based підхід у кримінальному розслідуванні, який базується на стратегії отримання зізнання. Саме це і є ключовим завданням системи Reid. Характеризуючи Reid, експерти визначають три ключових момента. По-перше, дослідженнями давно встановлено, що на певних етапах роботи з підозрюваними співробітники поліції не можуть виявити обман, і що різні програми підготовки визнані невдалими з погляду підвищення ефективності допиту. По-друге, працівники поліції мають упередження щодо суджень підозрюваного, сприймаючи його слова крізь призму вини та брехні, і це заважає їм ретельно перевірити всю надану інформацію. І третє: застосування насильницьких методів і психологічного тиску на підозрювану особу призводить до того, що вона схиляється до само-обвинувачення, і справи можуть завершуватися тим, що страждають невинні особи. Зізнання в тому, чого людина не робила (ложні зізнання чи «плоди отруйного дерева»), які було отримано під тиском чи з використанням катувань, неодноразово ставали підставою для обвинувального вироку.

Ю. Б.: Я пам’ятаю, скільки досліджень у десяті роки цього століття було присвячено брехливим зізнанням. Тоді експерти підтвердили, що у США багато людей перебувають за ґратами на підставі скоєних злочинів, до яких вони насправді не мали стосунку. Психологи акцентували увагу на покалічених долях, на зафіксованих фактах, коли під тиском невинна людина починала вірити в те, що вона дійсно брала участь у злочині. Численну групу таких «безголосих» в’язнів становили неповнолітні — тому, що вони не вміють, не здатні, протистояти тиску дорослих під час допиту: їх легко залякати, і вони швидко ламаються. Так само — представники вразливих груп, які не можуть ефективно захищати самих себе та протидіяти нав’язуванню звинувачень.

В Україні про це не писали?

Ю. Б.: Якщо йдеться про Україну, то про катування і психологічний тиск правозахисники почали говорити у 2000-х роках. Але знов ж такі, говорили в контексті необхідності притягнення до відповідальності представників правоохоронних органів, у той час, як змін у підходах до роботи потребувала вся система, оскільки на різних рівнях вона створює умови для певних моделей поведінки. Наприклад, як бачать систему розслідування прокурори? Вони орієнтують слідчого вести справу у такий спосіб, щоб отримати письмове зізнання від підозрюваного. Судді теж не заперечують тому, щоби затримана особа сама зізналася, не було скарг, і перспектива обвинувального вироку була зрозумілою та завершеною. А якщо раптом буде виправдальний вирок? Для суддів це означатиме, ніби «щось було недоопрацьовано», що розслідування було проведено неналежно.

Звідки взялися такі упередження?

Ю. Б.: У пострадянській системі координат, якщо слідство завершується виправдальним вироком, це означатиме, що «слідчий погано працював, «недозбирав інформації», або «прокурор чогось не помітив», і всіх причетних до справи треба покарати за халатність… Хоча Законом такого не передбачено. Статистика показує, що в Україні ще й досі виправдальні вироки не перебільшують одного процента! Для порівняння: за кордоном 25– 30 % виправдальних вироків — це норма. І представники правоохоронної системи розуміють: показання свідків можуть відрізнятися, інформація може не збігатися, повторна перевірка доказів може мати суперечливі результати. У нас допит перетворився на процес збору доказів, які мусять підтверджувати ту версію, якою керується слідчий, впевнений, що він вже знає, «хто в усьому винен». З одного боку, це дуже суб’єктивно, а з іншого — сама система продукує такий тип ставлення до підозрюваного. Результати проведених нами досліджень показали, що зміна старих сценаріїв можлива за умови впровадження нових підходів до слідчих дій. Спочатку процесуальне інтерв’ю сприймалося нами, як більш гуманний та ефективний метод здобуття інформації, що визнано міжнародними експертами та офіційно розглядається ООН як засіб протидії катуванням. Однак, більш глибоке занурення в тему допомогло зрозуміти, що процесуальне інтерв’ю включає цілий комплекс дій, серед яких, власне, інтерв’ю — частина процесу, що спрямований на здобуття інформації та перевірку фактів.

Ю. Б.: Мені пощастило бути на засіданнях ООН у Нью-Йорку та у Вашингтоні, тоді я надихнувся темою процесуального інтерв’ю та почав просувати цей підхід в Україні. Звісно, що я був не один. Зібралася група експертів, які поділяли спільне бачення щодо цінності цієї інновації для української системи кримінальної юстиції. Наразі значна частина роботи майже завершена, і наступного року планується, що Універсальний протокол буде презентовано на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, де він, ймовірніше, буде затвердженим. Процесуальне інтерв’ю — це світовий тренд, тому що і теоретики і практики зі сфери кримінальної юстиції зрозуміли, що правоохоронці мусять мати ефективні інструменти для виконання своєї роботи. З одного боку йдеться про посилення механізмів правосуддя, а з іншого це шлях до зменшення кількості порушень прав людини.

Довгі роки Україна намагається подолати наслідки радянської ідеологічної машини, яка перетворила правоохоронну систему на інструмент репресій та покарання громадян. Чимало зусиль було спрямовано на реформування поліції. Проте процеси оновлення тривають, а застосування насилля не зменшується. Чому так?

Ю. Б.: Гадаю, що це не буде перебільшенням, якщо сказати, що з часів СРСР система підготовки поліцейських сильно деградувала. Раніше профільна підготовка міліціонерів була значно кращою, ніж зараз, насилля під час допитів було менше. Зараження насильством відбулося у 90-ті роки, коли велика кількість професіоналів пішла з системи працювати в інші місця. Тоді розпочалося зростання організованої злочинності, прийшли молоді співробітники, але навчати їх нема кому. Вони зіштовхнулися з хвилею особливо важких злочинів і вона поглинула їх. Брак знань та навичок у тому, як розкривати складні справи, психологічний тиск ззовні — от вони й пішли простим шляхом: відповіли насиллям на насилля. На початку 2000-х ці молоді хлопці вже займали керівні посади та продовжували працювати, навчаючи молодший кадровий склад тим самим методам насилля. І це, як кажуть, одна сторона медалі. Друга, пов’язана з тим, що модель підготовки кадрів для правоохоронної системи мала компоненти, які перегукуються з процесуальним інтерв’ю.

Наприклад, в тому, коли йдеться про вивчення профілів злочинців, аналіз кримінальної поведінки, підготовку до проведення допиту. Але справа в тому, що філософія кожного з цих підходів різна. Для прикладу, відкриваємо ми з експертами дослідницької групи навчальні методички, які використвуються у ВНЗ для підготовки майбутніх фахівців-слідчих, і бачимо: принцип розуміння процесів слідства має інший вектор. Уся логіка підходів базується на тому, щоб отримати зізнання. І неважливо, хто перед тобою — чи то кишеньковий злодій чи терорист. У процессуальному інтерв’ю успіх слідства дуже залежить від навичок комунікації слідчого. Нашим поліцейським часто заважає упередження, що «бандит мусить сидіти за гратами”, тому навіщо з ним по-людськи розмовляти? Він на це не заслуговує. Але ж далеко не всі скоєні злочини відбуваються в умовах очевидності. Звинувальний ухил в діях слідчого віддаляє його від фактів та необхідної інформації, яку треба здобути від затриманого, щоб з’ясувати обставини того, що насправді сталося. Психологи влучно кажуть: ви те, на що дивитеся. Тобто, упередження по відношенню підозрюваного і те, про що він каже, може не співпадати. «В принципі, ми вже знаємо, що людина скоїла, залишається тільки це підтвердити” — я таке м, неодноразово чув від практиків. І проблема в тому, що слідчі не орієнтовані, власне, на розкриття справи.

Чим це можна пояснити, крім інерції старих механізмів, успадкованих від радянської та пострадянської системи роботи в органах?

Ю. Б.: Можна говорити про компенсаторні мотиви тих, хто приходить працювати в органи, щоб реалізуватися. Можна згадати про низку досліджень, чиї автори акцентують увагу на психологічній моделі «палач-жертва». Можна згадати про показники в роботі слідчого та тиск з боку його керівництва. Так, слідство завершиться значно скоріше, якщо скомбінувати факти під умовну версію або я буду вникати у подробиці та витрачати ресурси, щоб розібратися, та в підсумку отримати негативний вирок за те, що не скерував справу до суду. Або — пришвидшую слідчий процес. У нашому експертному дослідженні [?] ми виявили низку чинників, які впливають на обрання моделі такої поведінки: агресія з боку керівництва, середовище, в якому людина перебуває кожного дня (трупи, кров). Має бути вихід зі стану напруги, обумовленого агресією, і спроба дистанціюватися від індивідуальних проблем людини, що апріорі сприймається з негативним упередженням — «він — злочинець» знижує шанси на об’єктивний аналіз ситуації.

Отже, не кожен поліцейський здатен працювати в рамках процесуального інтерв’ю?

Ю. Б.: Не кожен. І не кожен поліцейський здатен працювати слідчим. Візьмемо Британію: тут всі майбутні поліцейські мають пройти п’ятиденний тренінг з процесуального інтерв’ю, а далі, ті, хто пропрацював п’ять-десять років, мають можливість вступити на курс просунутого рівня. Що це означає? Вони мають право навчатися більш спеціалізованим аспектам проведення процесуального інтерв’ю: розмова з підозрюваними, свідками, жертвами. Британці розуміють, що в однієї людини добре виходить спілкуватися зі свідками, в іншої — з підозрюваними і т.п. Водночас, 50 % людей, які відправляють свої заявки на такі курси, не проходять відбору, тому що далеко не кожний може цим займатися. Якщо в людини від самого початку слабкі комунікаційні навички, навчити її буде важко. “Якщо у вас 50 % людей не підходить до роботи з ПІ, і ви фіксуєте це на різних етапах, то, може, ще на стадії на відбору ставити більш жорсткі вимоги?”— запитували ми в британців. Вони зауважили, що такий варіант теж може бути, але поки це ділема. Чому? Тому, що від поліцейського потребується певна жорсткість, той, хто приходить працювати у поліцію, мусить бути готовим до ризиків, бути у гарній фізичній формі та вміти тримати емоційний баланс. Проте як поєднати силу з комунікаційною гнучкістю, що потребується для проведення процесуального інтерв’ю? Це складна комбінація. Тому серед тих, чиї кандидатури розглядаються, перевагу мають ті, хто поєднує у собі різні здібності та вміє навчатися новому. Наведу ще один цікавий приклад.

У 2003–2004 році, в Кіровограді, ми з колегами проводили тренінги для представників поліції та запросили працювати експертом одного відомого генерала з Британії. На перерві, коли учасники, серед яких здебільшого — молоді агресивні хлопці — оточили тренера, вони його запитують:

— Як бути, як себе стримувати, коли я затримав людину, а вона покриває мене нецензурними словами, проклинає мою родину… Як мені залишатися спокійним?

Генерал проковтнув дим своєї гарної сигари, стряхнув попіл та й каже:

— Вас це дратує? Не можете стриматися? А ви не працюйте в поліції. Йдіть у порт, вантажником. В порту не треба стримуватися. Це не є професійною вимогою. А в поліції треба стримуватися. Не можеш — тоді тобі там не місце.

Я розповів про цей випадок тому, що ми з колегами не тішимо себе ілюзіями стосовно шаленого попиту на процесуальне інтерв’ю. Даний підхід враховує певну селекцію людей, створення, професіограм, де будуть визначені критерії — особистісні та професійні, та часу на зважені висновки.

Daren Jay in Ukraine

Дарен Джей більше десяти років навчає методів проведення процесуального інтерв’ю поліцейських і слідчих по всьому світу. У відео — враження Дарена від тренінгів в Україні, що відбуваються просто зараз.

Опубліковано Investigative Interview. Ukraine Четвер, 26 вересня 2019 р.

 

Зрозуміло, що процесуальне інтерв’ю, крім зміни філософії ставлення до розслідування, потребує змін на рівні організації процесу досудового розслідування. Що тут привертає увагу в першу чергу?

Ю. Б.: По-перше, йдеться про необхідність прозорості правоохоронної системи для її співробітників та затвердження єдиних стандартів. Немає бути у слідчого по 800 уголовних справ. По-друге, мусить працювати ефективна система каналізації негативних (стресових) ситуацій, грамотний психологічний супровід. Яскравий приклад — нова патрульна служба: 70 % людей з вищою освітою, круті хлопці, очі в них палають. Тим не менш, вони теж почали застосовувати насилля та катування. Коли ми проводили фокус-групи, патрульні розповідали, де та межа, момент, коли вони здатні перетнути червону лінію: цілий день на ДТП, на руках маленькі діти, що загинули в аварії, кров, травми, сльози. Після всього цього затриманий лається матом… У відповідь поліцейський зривається. До відомчого психолога він не піде, бо зафіксують випадок і далі будуть конролювати. А як повернути рівновагу? Винаймати приватного психолога? Слідчий чи оперативник знаходяться в умовах постійного стресу. Не можна проводити інтерв’ю, якщо ти перебуваєш у кабінеті разом із п’ятью іншими слідчими, кожен з яких теж паралельно проводить допит. Це щось на кшталт житлово-комунального підприємства, де люди з’ясовують заборгованість по книжкам. Складно в таких умовах довіряти слідчому, згадувати про обставини подій тощо. Процес деконструкції подій потребує зосередженості і тиші. Замість цього затриманий чи свідок спостерігають, як триває допит з іншими людьми.

Здається, спеціальні кімнати для проведення допитів є в НАБУ?

Ю. Б.: Поки тільки там. У ДБР ми плануємо зробити такі кімнати і готуємо технічне завдання. До речі, однією з умов пілотування процесуального інтерв’ю в Україні є створення певних інфраструктурних умов. Для початку — спеціальних кімнат для допитів та їхнє обладнання необхідними меблями. Надалі постане ще одне важливе питання — менеджмент. Для мене дивно, що ніхто не розглядає уголовну справу з точки зору проектного менеджменту. Бракує розуміння того, що в кожного слідчого мусить бути внутрішня система роботи с дедлайнами, ресурсами, методиками, можливостями проаналізувати свою роботу. 600–800 уголовних справ — це вже конвейєр. Як встигати вчасно відправляти справи до суду, як краще підпорядкувати справи, щоби зручно було потім до них повертатися та знаходити необхідну інформацію, в якій спосіб використовувати мультимедійні технології для архівування даних? Усе перелічене пов’язане з виконанням процесуальних дій та організаційною культурою. І я вважаю, що процесуальне інтерв’ю — це той драйвер, що вплине на формування управлінських рішень іншого гатунку. Інновації мусять зробити досудове розслідування ефективнішим, змінити підходи до роботи з людиною — і я маю на увазі не тільки злочинців, свідків, потерпілих, але й тих, хто працює в правоохоронних органах. Інакше ми як суспільство, ще довго будемо жалітися на незавершені реформи та обертатися назад.

 

Текст і візуальне оформлення: Юлія Голоднікова

#процесуальнеінтерв’ю #протидіякатуванням #custodyrecords

Юрій Бєлоусов, кандидат соціологічних наук

0