Пошук по сайту

Що відчувають чоловіки та жінки, які відбувають покарання?

Чи однакові потреби мають жінки та чоловіки, перебуваючи у в’язниці? Як відрізняється їхній психологічний стан? Та яким чином на осіб різної статі впливають умови ув’язнення?

Сьогодні дослідження сфери виконання покарань найчастіше проводять лише в одному напрямку. Дослідники аналізують, чи відповідають умови тримання нормам національного та міжнародного законодавства. Для цього проводять безліч візитів та перевірок, аби виявити порушення прав людини та усунути їх, а також попередити неналежне поводження щодо в’язнів. Безумовно, це необхідна та корисна діяльність, але, окрім цього, важливо поставити питання: чи сприяють умови в’язниці виправленню людини, яка вчинила злочин? Чи в’язень відчуває себе захищеним? Чи має можливості для розвитку своєї особистості? Для того, щоб проаналізувати ці аспекти, фахівці Експертного центру з прав людини, у 2017 році провели дослідження «В’язниця очима в’язня» та підготували звіт за його результатами. Зібрати та опрацювати необхідні матеріали вдалося за сприяння проекту «Подальша підтримка пенітенціарної реформи в Україні», що спільно фінансується Європейським Союзом та Радою Європи.

Дослідники відвідали 5 виправних закладів (Чернігівська виправна колонія №44; Збаразька виправна колонія №63; Надержинщинська виправна колонія №65; Бориспільська виправна колонія №119; Житомирська виправна колонія №4), де опитали 106 засуджених (56 жінок та 50 чоловіків). Дотримання гендерного балансу допомогло зробити дослідження об’єктивнішим, а також виявити найбільш гострі відмінності між тим, що відчувають чоловіки та жінки, відбуваючи покарання.

У ході інтерв’ю жінки та чоловіки відзначали різні фактори, які призводять до стану пригніченості. Так, жінки вказували на важку працю, яка займає більшість їхнього часу, включно з вихідними днями. Як наслідок, ув’язнені фактично позбавлені можливості займатися будь-чим іншим. Жінки не можуть приділяти собі увагу (займатися спортом, відвідувати бібліотеку, гуртки, навчатися), оскільки зранку до вечора, навіть вночі та у вихідні дні, працюють на виробництві.

Також для жінок виявився більш важливим особистий простір. Постійне перебування серед великої кількості засуджених не дозволяє усамітнитися, почитати книгу та просто відпочити після важкого робочого дня. Це призводить до високої моральної напруги та може провокувати конфлікти між ув’язненими.

Жінки нерідко відчувають себе самотніми, адже від них частіше відвертаються родини, аніж від чоловіків. Діти соромляться таких матерів, чоловіки йдуть до інших, друзі перестають спілкуватися. Жінки фактично позбавлені підтримки, адже, як вони зазначають: «в тюрмі друзів немає», а служба психологічної підтримки працює неякісно. Тож вони опиняються сам на сам із проблемами, хвилюванням та бажанням отримати допомогу.

Оскільки тюремних установ для них набагато менше, то жінок-злочинниць часто поміщають у в’язниці далеко від дому, обмежуючи їх контакт зі своїми родинами[1]. Через фізичну та психологічну ізоляцію представниці жіночої статі стають більш   вразливими.

На відміну від жінок, чоловіки частіше згадували про складнощі у пристосуванні до життя у місцях несвободи, а також погані матеріально- побутові умови тримання та харчування.

У чоловічих колоніях більш яскраво виражена ієрархія (субкультура), а відтак, основним для них є позиціонування себе серед інших в’язнів, дотримання певних правил, щоб почуватися безпечно.

І насамкінець додам, що розуміння того, якою в’язницю сприймають самі засуджені, допомагає побачити ряд проблем, що стають на заваді виправленню та ресоціалізації в’язнів, а відтак відповідності пенітенціарних установ їхньому основному призначенню.

Детальніше із результатами дослідження можна ознайомитися за посиланням: http://ecpl.com.ua/analytics/1306/

[1] Додаток до посібника з реформування сектору безпеки та гендеру, с. 2

Злата Швець, проектна менеджерка, соціологиня

32
0