Пошук по сайту

10 грудня — День прав людини

Минув черговий рік відтоді, коли на тлі завершення Другої Світової війни міжнародна спільнота в особі Генеральної асамблеї ООН 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну Декларацію прав людини, поставивши собі за мету досягти на планеті Земля такого стану взаємовідносин між окремими людьми, суспільствами й державами, як закарбовано в статті 2 тексту Декларації :

Кожна людина повинна володіти всіма правами і всіма свободами… без будь-яких дискримінаційних відмінностей щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, соціального чи іншого стану.

Крім того, не повинні мати місце будь-які відмінності в реалізації всезагальних прав людини на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни чи території, до якої належить людина, незалежно від того чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядною, або має інші обмеження у своєму суверенітеті.

На жаль, мусимо констатувати, що минулі 72 роки не дозволили державам і народам розв’язати поставлені благородні завдання на шляху щасливого земного буття кожної людини й Декларація, скоріше за все, ще багато років і десятиліть залишатиметься орієнтиром, маяком у нашому прагненні досягти реального й максимально повного втілення своїх прав і свобод у власному житті та житті наших нащадків.

Минаючий 2020 рік став знаковим для людства не лише тим, що в різних варіаціях повторюється число «2», й тим, що у лютому місяці черговий раз було 29 число, але й тим, що на планеті вирує пандемія вірусу SARS-CoV-2, який забрав життя сотень тисяч землян, а мільйони продовжують від нього страждати.

Людство й держави, поки що не будучи готові в ХХІ столітті оптимально протистояти цій пошесті, вдається до єдиного заходу протидії екстремальному поширенню хвороби, крім певних (далеко не завжди ефективних) лікарських заходів — до реального і примусового обмеження прав і свобод людини на безпосередні контакти й пересування в межах населених пунктів, локальних територій і країн.

Таке обмеження насамперед негативно вплинуло на реалізацію інших суттєвих прав людини, як-то: на працю, нормальні умови життя та охорону здоров’я, на освіту, відпочинок і культурний розвиток. Нещодавно проведене Центром Разумкова репрезентативне соціологічне опитування громадян України щодо впливу пандемії коронавірусної хвороби на реалізацію конституційних прав і свобод людини в нашій країні лише підтверджує такий висновок.

 

 

Результати опитування свідчать, що, з одного боку, у середньому лише 30–35 % громадян (меншість) погоджуються на часткові обмеження своїх життєво необхідних («першочергових») прав і свобод як способу протидії пандемії, а з іншого — ці ж самі опитані (60–85 %) заявили про нагальну потребу обмежень щодо реалізації прав на освіту, відпочинок, відправлення релігійних культів, самоізоляцію…

На думку дослідників, співставлення цих показників свідчить про те, що українське суспільство перебуває в стані розгубленості, підвищеної суспільної напруженості, панування тривожних настроїв серед достатньо широких верств населення. І все це створює додаткові виклики для системи органів державного управління, основним завданням яких є обґрунтованість і прогнозованість протипандемічних заходів, їх прозорість та вчасне належне інформування людей щодо підготовки і запровадження превентивних рішень.

Результати опитування доводять, що державні інституції, найперше, Кабінет Міністрів України, не дуже успішно можуть справлятися з кризою: показники ефективності роботи органів державної влади та управління щодо організації життєдіяльності країни в умовах пандемії становлять лише 1,5–2 бали (за 5-бальною шкалою). Це означає низький рівень готовності держави до надзвичайної ситуації та призводить до більших ризиків і зусиль на шляху подолання кризи.

Значна частина положень спеціального Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», яким передбачаються певні обмежувальні заходи щодо протидії різним надзвичайним станам, зокрема, й — пандемії, має рамковий характер. Але у ньому не прописані конкретні обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод громадян у таких критичних  ситуаціях, як світова пандемія Covid-19. Внаслідок чого, з одного боку, певні можливості реагування держави на такі ситуації звужуються, а з іншого — збільшуються. Йдеться про широке коло дискреційних повноважень, які за певних обставин можуть перетворитися на свавілля держави. Таким чином, у наявній надзвичайній ситуації ускладнюється законодавче і нормативне регулювання основоположних прав і свобод людини.

Суспільство перебуває у здогадках: які критерії обираються та на чому вони базуються, коли приймаються рішення щодо строків введення надзвичайного стану в країні до 30–60–90 днів? За законом, надзвичайний стан у країні в цілому або на окремих її територіях може бути запроваджений указом Президента держави і підлягає затвердженню Верховною Радою України. Де-факто можна констатувати, що «надзвичайний стан» у зв’язку з пандемією в Україні триває вже протягом декількох місяців, хоча зазначений Закон так і не був введений у дію.

 

Що це означає?

Ситуація може свідчити про таке:

а)  недосконалість самого закону

б) невпевненість органів державної влади в ефективності його застосування в) відсутність волі та персональної відповідальності державотворців за виконання своїх функцій та повноважень.

Ці та інші мотиви і причини вимагають свого розв’язання на майбутнє.

 

В умовах карантинних та обмежувальних заходів Експертний центр з прав людини продовжував виконувати свою місію, завдання та добровільно взяті на себе зобов’язання щодо експертизи та адвокатування реалізації окремих прав людини в Україні. За традицією, напередодні Дня прав людини 10 грудня ми підводимо щорічні підсумки своєї роботи. Як і багато інших організацій, у 2020 році ЕЦПЛ працював у режимі оф-лайн та он-лайн форматів із використанням різних методів та інструментів. Для певних завдань це було дуже непросто, однак нам вдалося їх виконати та просунутися далі у важливих напрямках, а саме:

 

запровадження Custody Records — електронної системи обліку та контролю за поведінкою поліцейських і затриманих осіб

розроблення та проведення навчальних програм для поліцейських, суддів, адвокатів, школярів, студентів і всіх бажаючих для захисту персональних даних особи в умовах широкого застосування ІТ-технологій під час пандемії та превенції порушень «права на приватність»

забезпечення подальшого розвитку інституту «громадських детективів» (громадських розслідувачів) та організація розслідування фактів неналежного поводження з людиною представників поліції та органів виконання кримінальних покарань у місцях несвободи

розроблення методології розслідування випадків тортур і неналежного поводження із затриманими особами в підрозділах поліції та установах виконання покарань

співпраця зі спільнотою професійного дискусійного майданчику #JustTalk для формування культури експертного мислення у сфері кримінальної юстиції.

 

Усі ці напрями діяльності Експертного центру з прав людини розвивалися в умовах пандемії з відчуттям відповідальної причетності колективу до її оптимального подолання та експертного супроводу заходів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини. І є підстави стверджувати, що без ефективної співпраці з секретаріатом Офісу Омбудсмана України, Управлінням забезпечення прав людини НПУ, Департаментом процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про катування та інші серйозні порушення прав громадян з боку правоохоронних органів Офісу Генерального прокурора, ПРООН в Україні, Міністерством цифрової трансформації, Міжнародним фондом «Відродження», Freedom House, Координаційним центром БВПД, Фундацією правової допомоги, Центром прав людини, ГО «Восток “SOS”» та іншими організаціями робота Експертного центру з прав людини впродовж цього року була би неможливою.

Висловлюємо всім представникам організацій-партнерів щиру вдячність за плідну співпрацю!

Насамкінець, хочу згадати мудрі слова Миколи Гнатовського, який є президентом Європейського Комітету із запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню і членом правління ЕЦПЛ, що пролунали рік тому:

 

«Тож, щаслива європейська Україна — це країна, де права людини забезпечуються на практиці не лише тому, що це є міжнародні зобов’язання, а й тому, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави у всіх її проявах»

Гадаю, цей вислів залишається актуальним і на наступному етапі розвитку правозахисної роботи кожного, хто щодня докладає зусиль для дотримання прав людини в Україні.

 

Автор: Володимир Сущенко, голова Правління ГО “Експертний центр з прав людини”, науковий консультант з правових питань Центру Разумкова

Володимир Сущенко, голова правління ГО «Експертний центр з прав людини», кандидат юридичних наук, доцент