Пошук по сайту

Чому ЗМІ у захваті від в’язнів-рятівників? Каліфорнійський кейс (повна версія)

Здебільшого ув’язнених — невидимі. На цих світлинах в’язні-пожежники — герої. Це люди, які через вдачу, волю чи примус — хоча б на мить, сприймаються, як щось більше, ніж їхні найгірші помилки. Здебільшого ув’язнених не мають збоченої можливості працювати за плату рабів, щоби реабілітувати своє життя та свою репутацію. Здебільшого ув’язнених не мають шансів працювати за межами паноптичного тюремного простору.

Ті, про кого йдеться в цій статті, — відброшені люди. Ми маємо аплодувати їх праці, але засуджувати апарат, який вони обслуговують. Ми маємо бачити в них людей, а не тільки порушників норм. Ми маємо вимагати, щоби безліч людей всередині стін так само сприймалися, як люди вважає автор тексту Пітер Брук.

 

Photo: Brian L. Frank

 

У чоботях, комбінезонах і рукавичках вони йдуть лісовими стежками і несуть кирки, бензопили, шланги та каністри з водою. В окулярах, одягнутих поверх шоломів, відображаються верхівки дерев, біля підніжжя яких вони просуваються крізь пил і дим у променях золотого світла. На фотографіях Брайана Френка пожежники втомлені, але зосереджені. У масовій уяві ці люди — герої земель, які вони рятують, ризикуючи своїм життям. Але водночас вони залишаються в’язнями штату Каліфорнія.

За декілька останніх років я помітив сплеск інтересу ЗМІ до теми в’язнів-пожежників. Це помітно у роботах Пітера Бойлера для журналу New York Times, Брайана Френка для проєкту Marshall, Тіма Гусіна для The Guardian, Габріель Лур’є для San Francisco Chronicle, Філіпа Монтгомері для Bloomberg Businessweek. Фрілансери Девід Райдер і Ноа Бергер теж створили фотоісторії. Статті, що супроводжують подібні фотографії, є правдивим поглядом на роботу 3700 в’язнів-пожежників у Каліфорнії, що обнуляє наші загальні припущення по відношенню до людей в тюрмах, тому що розкривають менш відому сторону сучасного рабства.

 

Photo: Brian L. Frank

 

За відсутності решіток, камер і колючого дроту не зовсім зрозуміло, що на цих фото зображені в’язні. Але для підготовленого глядача цей факт підтверджується помаранчевою уніформою (екіпіровка цивільних команд лісових пожежників жовтого кольору). Особливо впадає в очі абревіатура CDCR (California Department of Corrections and Rehabilitation — Департамент виправних установ і реабілітації Каліфорнії), яка прикрашає штани та вказує на статус ув’язненого пожежної команди.
Тільки 2 % населення в’язниць штату Каліфорнія складають ув’язнені-пожежники, і поширення фотографій такої, здавалося би, привілейованої меншості, може спотворити наше сприйняття й потенційно підірвати здатність розуміти грубі зловживання та провали тюремного промислового комплексу.
За останні 40 років пенітенціарна система США розширилася приблизно від 400 000 в’язнів до 2,2 млн. При всьому виявилося, що в мирний час в’язнів у тюрмах перебуває більше, ніж у будь-якій іншій країни в історії людства. Тюрми пропонують обмежений і нерегулярний доступ до реабілітації та освіти і непропорційно розміщують людей різного кольору шкіри.
Здебільшого американських в’язниць переповнено, і хоча вони характеризуються дуже рідкісними сплесками важкого насильства, все одно залишаються місцями апатії та зруйнованого людського потенціалу. Відповідно до більш жорстких законів США, що регламентують масові ув’язнення громадян, чоловіків, жінок і дітей відправляють до в’язниць на більш тривалі терміни. Для американців, що звикли до економічно-насильницької травмувальної соціальної реальності, цілком виправдано шукати собі розраду в образах корисних, ненасильницьких і орієнтованих на соціальну інтеграцію виправних умов. Ми вітаємо зображення, що дають змогу уникати темних кутів практично невидимої системи, у яку відкинуті мільйони людей.

 

Photo: Brian L. Frank

 

Тисячі ув’язнених із низьким рівнем загрози для суспільства мобілізовані з 30 пожежних таборів CDCR, де їм платять 32 цента за годину (2,56 долара на день) й 1 долар за годину, коли вони працюють на пожежних лініях. Кожен сезон пожеж кількість робочих сягає піку. Зі зміною клімату дедалі виявляються більш сухі погодні умови, сезон пожеж триває довше, і потреба у використанні тюремної праці в боротьбі з вогнем зростає. За оцінками CDCR, програма пожежного табору економить платникам податків Каліфорнії 100 мільйонів доларів на рік. Арізона, Невада, Джорджія і Вайомінг також використовують працю ув’язнених для боротьби з вогнем, але жоден штат не залежить від цього у такий спосіб, як Каліфорнія. В’язні-пожежники постійно на зв’язку, вони є незамінним ресурсом «Золотого штату». І якщо одні глядачі вбачають у світлинах в’язнів-пожежників приклад постіндустріальної капіталістичної наруги над людьми, позбавленими громадянських прав, інші, навпаки, можуть вважати розглядати їх прикладом успішної роботи в’язниць і отримання вигоди ув’язненими.

 

Photo: Brian L. Frank

 

Наведені фото (і суспільний інтерес до них) — досить рідкісний і незвичайний випадок. Чи можна прирівнювати вплив таких зображень до пропаганди? Чи завжди пропаганда поширюється згори донизу стратегічно й цинічно? Чи можуть ці фотографії бути частиною конструкції інтерналізованої пропаганди, прийнятої громадськістю для самовиправдання і звільнення себе від відповідальності?

Роботу Френка можна ідентифікувати, як документ. Щоби викликати в глядача відчуття бруду, диму й гару, він використовує суміш відвертих кадрів і робочих епізодів, значною мірою вдаючись до створення зернистої текстури зображень і кольорової гами грунту.
Для порівняння, світлини Бойлера чисті, вони зроблені під ясним океанським небом, завдяки чому помаранчевий одяг стає дуже виразним. І в індивідуальних портретах, і в групових кадрах Бойлер перетворює жінок на pin-up girl (жінка-модель, чиє зображення тиражується та стає знаковим явищем поп-культури, секс-символом). Це схоже на добре побудовану композицію.

 

Photo: Peter Bohler

 

На іншій фотографії ми бачимо групу, що стоїть на дюнах над Тихоокеанським узбережжям, та оглядає землю, на якій вони працюють. Їхні фігури нагадують образи переможців на краю континенту у фіналі фільмів про катастрофи. Їх чоботи та комбінезони є відблиском пост-апокаліптичного гардеробу здебільшого сценаріїв про кінець світу.

 

Photo: Peter Bohler

Цілісна композиція з чотирьох жінок, які медитують із закритими очима в позі лотоса, створена Бойлером, різко контрастує з мішкуватими, сутулими, дрімаючими чоловіками під час перерви на фотографіях Френка. Бойлер дуже опікується кращим світлом, тоді як Френк додає вагомості сюжету через такі деталі, як одяг, задубілий від бруду та поту. Обидва фотографи перетворюють об’єкт фільмування на героя. От тільки досягають своєї мети різними шляхами.

Відбувати покарання в пожежному таборі ліпше, ніж проводити час у будь-яких інших тюрмах Каліфорнії. «Табори охорони природи — це бастіони цивільності», — писав Джейми Лоу в New York Times. — «Вони менш агресивні та надають більше простору. Вони пахнуть евкаліптом, океаном, свіжими квітами, пропонують зони для барбекю з родинами, що відвідують; в одному таборі є невеличка хатина, де родичі можуть перебувати з ув’язненим до трьох днів. Також є деревообробні зони, поле для софтболу та бібліотеки, сповнені любовними романами».

Образи ув’язнених, що займаються йогою на світлинах Пітера Бойлера, епізоди з переглядом телевізору та іграми в карти на зображеннях Френка розповідають про цю відносну свободу. Адже можна визнати переваги спокійного життя пожежного табору, одночасно відкидаючи жалюгідну економіку праці.

Реформатори в’язниць та аболіціоністи часто характеризують програму звільнення ув’язнених, як рабську працю. Так само говорять про тих, хто отримує зарплату від 8 до 95 центів на годину в тюремних фабриках, виготовляючи меблі, номерні знаки, обмундирування, продукти харчування та інші вироби для державних органів. Зовнішні адвокати використовували фотографії, що розглядаються в цій статті, як бойові гармати під час в’язничного трудового страйку з 21 серпня по 9 вересня 2018 року.

Фотографії Монтгомері пропонують щось середнє між світлинами Франка та Бойлера. Монтгомері фіксує події, які відбуваються на тлі розбитої, обвугленої землі та рослин, але також знімає кілька портретів чоловіків. Усі зображення Монтгомері робить вночі, і контури його об’єктів визначені різкими спалахами у сутінковому освітленні. Якщо поза спинами ув’язнених немає вогню, це означає, що вони рухаються в напряму більшого полум’я. Філіп Монтгомері так само, як Пітер Бойлер, повторює естетику модних журналів, проте його портрети, зроблені ідучи завжди вказують на те, чим зайняті ув’язнені.

Бойлер зробив кілька запилених світлин жінок, що зачісують хащі на крутих каньйонних стежках, але його портрети бездоганні. Якщо підсумовувати, то можна сказати, що у Брайана Френка світлини вибагливі, у Філіпа Монтгомері — стилізовані, а в Пітера Бойлера — сексуальні.

 

Photo: Brian L. Frank

 

Фотографії Тіма Гусіна, що відмовився від будь-якого кольору, передають атмосферу пошкодженого пейзажу як масштабну сіру драму. Можливо, він свідомо відійшов від фактурної хроматичної роботи тих, хто йшов раніше за нього.
Фотографії Пітера Бойлера, Брайана Френка, Гусіна, Філіпа Монтгомері та інших є дуже цінними, але їх потенційний накопичувальний ефект спричиняє занепокоєння, особливо, якщо вони викреслені з контексту і сприймаються, як сукупний візуальний досвід.

Є кілька суперечливих сценаріїв, що демонструють, як ці зображення можуть функціонувати: коли держава дає доступ до таких об’єктів фотографам із преси, це підштовхує до цілеспрямованої м’якої пропаганди тюремної системи; активісти, що постають проти тюремного промислового комплексу, використовують ці образи для дидактичних, цілеспрямованих, антидержавних повідомлень; а громадськість, завдяки цим легким для травлення образам, рятує свою совість і переконує себе, що в’язниці не надто погані, ув’язнені здобувають справедливе покарання, і нас це не турбує.

 

Але в’язниці погані. І ми завжди мусимо про це думати.

Моє дослідження є застережливим і дещо спекулятивним. Я вітаю світлини в’язня-пожежника, але хотів би побачити, що вони доповнюються нередагованими кадрами тюремної нудьги, маніпуляцій та атмосфери насилля. (До речі, після публікації цього тексту, відбулася велика публічна дискусія щодо етики висвітлення тюремних образів екстремального насильства.)

В’язні-пожежники на цих фотографіях — герої. Це люди, які через вдачу, волю чи примус — хоча б на мить, сприймаються, як щось більше, ніж їхні найгірші помилки. Здебільшого ув’язнених не мають збоченої можливості працювати за плату рабів, щоби реабілітувати своє життя та свою репутацію. Здебільшого ув’язнених — невидимі. Здебільшого ув’язнених не мають шансів працювати за межами паноптичного тюремного простору. Ув’язнені, що працюють за долар на повітрі — відброшені люди. Ми маємо аплодувати їх праці, але засуджувати апарат, який вони обслуговують. Ми маємо бачити в них людей, а не тільки порушників норм. Просуваючись далі, ми маємо вимагати, щоби безліч людей всередині стін так само сприймалися, як люди.

 

Автор: Пітер Брук

Цей есей був опублікований під назвою «Внутрішня пожежа» (‘Fire Inside’) в журналі Propeller Magazine #3 (The Propaganda Issue), Португалія. Автор вдячний редакторці Софії Сільві та фотографам Пітеру Бойлеру, Брайану Френку та Тіму Гусіну.

 

Переклад: Юлія Голоднікова

 

#місцянесвободи

Юлія Голоднікова, Менеджерка з комунікацій