Розслідування воєнних злочинів: інтерв’ю
За даними Офісу Генерального прокурора, з початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року і до 2 серпня правоохоронні органи зареєстрували понад 38 714 кримінальних проваджень щодо злочинів, пов’язаних із російською агресією, з них понад 25 323 — щодо воєнних злочинів. Воєнні злочини призвели до загибелі 6662 цивільних українців, більше 8500 поранено — це лише офіційно зареєстровані факти. Найімовірніше, цифри будуть більшими. В Україні тисячі пошкоджених та зруйнованих об’єктів — будинків, шкіл, лікарень тощо. Підозру у вчиненні воєнних злочинів уже отримали 135 людей, із них 15 — полонені, решта — заочно. До суду дійшли справи щодо 13 російських військових, засуджено шістьох.
Розслідувати ці злочини правоохоронцям допомагають журналісти. За словами начальника Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора (так званого «департаменту війни») Юрія Бєлоусова, медійники фактично конкурують із правоохоронцями на високому професійному рівні. Однак матеріали, які отримали та опублікували журналісти, не завжди можна використати в суді. Й ці публікації часом створюють у суспільства очікування, які не справджуються.
Юрій Бєлоусов каже, що кінцева мета розслідування воєнних злочинів полягає в тому, аби українці і світ побачили справедливе притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії, в тому числі особисто Путіна.
Що таке воєнний злочин, наскільки складно притягнути до відповідальності винних, скільки треба чекати на суди та трибунали, наскільки органи прокуратури мотивовані і професійні в умовах війни, «Детектору медіа» розповів керівник «департаменту війни» Офісу Генпрокурора Юрій Бєлоусов.
Чи має значення для України або для Міжнародного кримінального суду те, що Росія формально не оголошувала нам війни, а розпочала так звану спеціальну воєнну операцію?
— Абсолютно ні. Це в них для внутрішньої публіки спецоперація, а для нас і всього світу — війна, агресія, збройний конфлікт. Росія може називати все це, як їй завгодно, але це не врятує її від відповідальності.
— Якщо розслідування окремих воєнних злочинів росіян проти українців розглядати не лише як окремі випадки, а як проєкт, то чи має він на меті притягти до відповідальності найвище керівництво Росії включно з Путіним? Чи є це метою всіх розслідувань, обвинувачень і судових вироків, які ми зараз спостерігаємо?
— Однозначно наша кінцева мета — притягти до відповідальності найвище керівництво Росії. Для цього є кілька шляхів. Ми вже маємо 624 підозрюваних із найвищих посадовців Росії — як із вищого політичного, так і військового керівництва. Вони вже отримали статус підозрюваних за фактом агресії, за її планування, підготовку та реалізацію. Ми шукаємо їхнє майно за кордоном, арештовуємо його і плануємо притягати їх до відповідальності. Але є нюанси: Україна як держава не може це зробити щодо президента Росії, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ. Всі вони мають імунітет від переслідування іншими державами, не лише Україною, а будь-якою, хоч би що вони зробили. Навіть якби вони скоїли найгірший злочин, який ми лише можемо собі уявити. Але саме для цього створюються міжнародні інституції з універсальною юрисдикцією, як-от Міжнародний кримінальний суд. От його місія — притягати до відповідальності саме таких людей, яких не може притягнути інша держава. Ми розраховуємо, що саме ці три людини як мінімум будуть притягнуті до кримінальної відповідальності в МКС саме за воєнні злочини та геноцид, який зараз теж розслідується.
Щодо злочину агресії МКС не має юрисдикції, й тому Україна зараз у стані перемовин зі світовою спільнотою щодо створення окремого трибуналу. Над цим, зокрема, працює спеціальний посол у Міністерстві закордонних справ України. Окрім тих трьох, ми, Україна, можемо, притягуємо й будемо притягати до відповідальності керівників Росії вищої та середньої ланки. Це буде, звісно, складно.
Чому ми зараз притягаємо до відповідальності рядових російських військових? Тому що вони фізично тут, на нашій території, ми взяли їх у полон. Якби ми взяли в полон Путіна, він так само вже був би засуджений, якби ми мали відповідну юрисдикцію. Але ж на першій лінії воюють не Путін і навіть не генерали, а рядові, сержанти, офіцери, тому в полон потрапляє нижня ланка, і перші суди били саме по них. Але наша стратегія — вийти на найвище керівництво Росії.
— Чи можна казати, що після вироку Шишимаріну, який декому видався занадто швидким та суворим, процес винесення вироків російським військовим у судах уповільнився? Чи міжнародні партнери України вбачають у цьому окремому судовому процесі загрозу, що Україна поспішає помститися агресору, а не цивілізовано довести його провину?
— Справу Шишимаріна дуже ретельно вивчила група міжнародних експертів із дуже великим досвідом праці у воєнних трибуналах, і недоліків у ній вони не знайшли.
— Вони вивчали цю справу постфактум? Тобто не під час, а після винесення вироку?
— Так, постфактум. Просто в цій справі все було достатньо очевидно. Так, була критика в бік Офісу Генерального прокурора, але все перевірялось. Разом із тим при ОГП працює група Atrocity Crimes Advisory Group (ACA) for Ukraine, до якої входять радники з великим досвідом роботи з воєнними злочинами. Ми їх долучаємо до проваджень: і до тих, які вже в судах, і до тих, які ми тільки плануємо передати до суду. Ми це робимо, щоб не припуститися помилок, які завадять нам установити істину. Тому ми не сповільнились, а переключаємось на більш високий рівень, і це, звісно, потребує більше часу.
— А чи здатні органи прокуратури впоратись із таким потоком справ? Адже йдеться про десятки тисяч фактів…
— Це питання проєктного менеджменту. Звісно, все ускладнюється й тим, що бої ще тривають, слідчі дії часто небезпечні для слідчої групи через загрозу обстрілів, а іноді й неможливі, коли йдеться про злочин на окупованій території. Але система адаптується, й дуже швидко. Створюються спеціальні підрозділи СБУ й Нацполіції, спеціалізовані саме на воєнних злочинах. Ми вибудовуємо вертикаль, вчимося та навчаємо, впроваджуємо IT-рішення.
— Медіа і громадські активісти збирають факти й докази воєнних злочинів росіян, але не діляться з вами даними або ж ви не можете використати їхні дані в суді. Як заявив Вейн Джордаш, британський королівський адвокат, який зараз консультує Україну, журналісти, активісти і звичайні громадяни мають у першу чергу повідомляти про воєнні злочини правоохоронців, а не намагатися підміняти слідчих. Наскільки це стало для вас проблемою і як ви рекомендуєте її вирішити?
— Насправді всі вони — журналісти й активісти — роблять багато корисного. Журналісти-розслідувачі намагаються встановити причетних до злочинів, інформують світову спільноту про те, що відбувається. Це дуже важлива робота. Це ж стосується й активістів, які встановлюють жертв і діляться інформацією з органами правопорядку. Але важливо розуміти і знати, як це слід робити і які можуть бути ризики.
Це новий феномен для України, коли в таких масштабах злочинів з’являється фактично новий суб’єкт, який працює у сфері розслідування. Фактично журналісти-розслідувачі роблять ту саму роботу, що й органи розслідування. Іноді вони це роблять не гірше, а іноді й краще за окремих слідчих. Це й наші журналісти, і журналісти зі світовими іменами з великих зарубіжних медіа. Я сказав би, що між нами виникло щось на кшталт конкуренції, що, безумовно, є добре.
Але тут є ризики для прокуратури. Питання в тому, що в нас і журналістів різні стандарти доведення. Журналісту достатньо сказати, що та чи інша людина могла вчинити злочин. Це може бути переконливо для громадськості, але не виключає помилки. А ми не маємо право не лише на помилку, а й на припущення також. Тому ми повинні мати докази, які зможемо використати у суді й переконати саме суд, а не громадськість. Громадськість може дозволити собі оперувати емоціями, але суд — лише фактами.
Тому, коли подається інформація про те, що певна людина винна у злочині, коли публікуються її дані, в суспільства з’являються питання до нас: «Слухайте, вже всі знають, хто це зробив. Чого ви сидите?» А ми змушені виправдовуватися, що не маємо достатніх доказів. Якби ми діяли за стандартами окремих журналістів, мабуть, нам варто було звинуватити всіх росіян у воєнних злочинах без розбору та ще й Путіна за компанію, й закінчити всі розслідування за один день — вогонь! Але ми — правова держава. Крім того, до нас прикута увага росіян, які весь час намагаються знайти в наших діях порушення й дискредитувати наші розслідування. Ми не маємо права дати їм шансу. Це як відома тактика адвокатів: знайти дрібні прогалини й поставити під сумнів все розслідування. Тому важливо, аби результатам наших розслідувань довіряли в міжнародних судах і трибуналах.
Був випадок, коли одна з українських журналістських організацій опублікувала прізвища підозрюваних росіян із нашого провадження, які нібито вчинили воєнні злочини. Ми попросили повідомити нас, звідки вони взяли ці матеріали. Журналісти сказали, що ці дані їм хтось передав. За стандартами журналістики вони не захотіли розкривати своє джерело. У підсумку ми не змогли прив’язати дані до місця злочинів і, відповідно, не можемо стверджувати в суді, що саме ці росіяни причетні до злочинів. Всі про них чули й читали, всі вважають їх злочинцями, а ми не можемо за законом використати цю інформацію, бо зобов’язані не лише зібрати докази, а й пояснити, де саме і як ми їх отримали.
— Чи скористалися ви хоча б раз своїм правом через суд запросити необхідну інформацію в журналістів?
— Ні, не думаю, що це варто робити. Існують професійні стандарти, право журналістів та адвокатів на професійну таємницю має захищатися законом. Є й відповідні рішення Європейського суду з прав людини не на користь держави, яка намагалася отримати інформацію в порушення цих стандартів. Особисто я за те, щоб між прокуратурою та журналістами була нормальна професійна комунікація.
#воєннізлочини #правалюдини