Епізоди воєнних злочинів: історія Олександра з Березівки

На третій день повномасштабного воєнного вторгнення Росії в Україну, у неділю 27 лютого, президент Володимир Зеленський у своєму Твіттер-акаунті повідомив: “Україна офіційно направила позов проти рф до Міжнародного суду ООН у Гаазі.

Крім того, 28 лютого, прокурор іншого Міжнародного кримінального суду в Гаазі, Карім Хан заявив, що хоче якомога швидше почати розслідування ситуації в Україні.

2 березня, після відповідного звернення 39 країн, розпочалася робота зі збору доказів. Важливо оперативно та ретельно зафіксувати всі злочини російської федерації в межах військової агресії на території України.

Експерти ЕЦПЛ долучилися до фіксації та документування фактів воєнних злочинів. Вони працюють з відкритими джерелами та опитують внутрішньопереміщених осіб Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Вінницької, Рівненської та Львівської областей.

Після початку бойових дій 24 лютого та обстрілів Київської області Олександр вирішив евакуювати рідних до більш безпечного місця. Спочатку відправив у Мукачево доньку Іринку. Дружина Віталина не хотіла залишати дім і чоловіка, однак за декілька днів обстріли їхнього села Березівка посилились, і вона була змушена виїхати у Рівненську область. Олександр разом із сусідами пішов до територіальної самооборони. Разом чоловіки слідкували за переміщенням техніки та особового складу військ рф, хоча самі зброї не мали.

Село Березівка знаходиться біля траси «М-06 Київ–Чоп», а будинок Олександра стояв на відстані 70 метрів від траси. Він спостерігав за дорогою та завжди знав, куди рухається ворожа військова техніка, тому вчасно повідомляв своїх хлопців про пересування ворога.

Одного дня росіяни збили військовий літак ЗСУ, і він впав на територію Березівки та пошкодив систему електропередач. Село залишилося без світла. Тероборонівці швидко згуртувались та почали заряджати телефони від сонячної батареї.

18 березня в обідній час Олександр пішов до Степана, щоб зарядити свій телефон, та раптом дізнався, що поки той ходив за гуманітарною допомогою, хтось зламав сонячну станцію. Тоді, Олександр пішов до своїх родичів, які жили неподалік, щоб взяти з погребу картоплі. Коли він виходив з їхнього маєтку,  побачив, що біля будинку Степана стоїть автомобіль сірого кольору, типу «бус», з літерою «V» на кузові, а поруч – шість російських військових у зеленій формі, бронежилетах під саму шию та зелених касках. Вони не мали жодних ідентифікаторів на форменому одязі, окрім білої пов’язки на руці. Двоє мали азіатську зовнішність, інші – типово слов’янську. Кожен тримав АК-47.

Олександр зрозумів, що ситуація небезпечна та побіг. Хтось із військових озирнувся та почав стріляти з автомата і поранив чоловіка в спину. Олександр впав на землю. Солдати підійшли до нього та почали кричати “зачем ты бежал?!”, а потім – потягнули за руки до свого автомобіля.

Він попросив пити, йому дали води, один із солдат перебинтував місце поранення. Вони повернулися до Степана. Один солдат витягнув його з хати та відвів до сусідньої будівлі. Після того пролунало три постріли, і солдат вийшов сам.

Деякий час Олександр сидів біля паркану, а солдати розмовляли в машині. Потім вони зірвалися з міста та кудись поїхали.

Куля пройшла навиліт. Треба було дістатися селищного лікаря та зупинити кровотечу. Далі залишатись у селі було небезпечно. Олександр знайшов лікаря, сказав про Степана і трохи перепочив. Коли відкрили «зелений коридор», він виїхав у напрямку Рівного та опинився у лікарні. Живий.

Проєкт «Посилення спроможності документувати та опрацьовувати докази епізодів воєнних злочинів відповідно до українського/міжнародного законодавства» реалізується у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.

#TeamEurope #MovingForwardTogether #ISAR Ednannia 

#воєннізлочини #правалюдини #кримінальніпровадження

Експертна група: