Пошук по сайту

Безпечна громада: які критерії визначають ефективність прийнятих рішень?

Ми часто пишемо про проблеми безпеки громад і водночас нагадуємо про необхідність розвитку стратегій безпеки. Але наскільки такі «стратегії» зрозумілі пересічному українцю, який ніколи не займався питаннями управління й соціального інжинірингу?

Жодна програма превенції злочинності не зможе задовольнити всі потреби громади або запобігти всім випадкам зіткнення громадян із поліцією. Але найбільш ефективними стратегіями є ті, що якомога раніше відвертають від можливості опинитися на лавах кримінального правосуддя, ті, які дозволяють людям уникнути довгострокових наслідків судимості, й ті, що засновані на дослідженнях з охорони громадського здоров’я і принципах зменшення шкоди — вважають експерти the Prison Policy Initiative.

Які критерії мусять цікавити громадян, що беруть участь (або бажають взяти участь) у програмах розвитку безпеки в громадах? Пропонуємо думку колег the Prison Policy Initiative.

 

Credit: ©Paul Rogers, www.nytimes.com, 2016.08.12

 

Одне з ефективних рішень, про які ми згадували раніше, під час опису Diversion Programs — програм із запобігання злочинності — робота з місцевими громадами, або рішення з умовною назвою «Exit 1». Проте, навіть, за умови посилення Community-based services в рамках «Exit 1», політичний ландшафт на місцях може формувати можливості і для інших ефективних рішень.

Наприклад, прогресивний прокурор, вірогідно, буде рішуче підтримувати ідею відмови від кримінальної відповідальності за кримінальним переслідуванням («Exit 3») та  розширення критеріїв добору. Департамент поліції може бути відкритим до ідеї впровадження моделі спільного реагування на ситуації небезпеки («Exit 2»), наприклад, розглядаючи ймовірність створення неполіцейських (цивільних) груп реагування та зміни до бюджету.

Чи впливає програма превенції на дії і вчинки людей на ранішніх етапах, ще до того, як вони встигнуть накопичити занадто багато негативних побічних наслідків, які пов’язані з кримінальними проступками? Якщо ні, чи можуть результати програми бути використані в подальшому для демонстрації необхідності додаткового, більш ранішнього втручання?

Наскільки широкою є сфера застосування цієї програми? Чи не станеться так, що конкретні кваліфікаційні вимоги можуть суттєво обмежити коло осіб, які будуть претендувати на участь у програмі?

Чи може ваша програма прийняти, наприклад, людей, засуджених за насильницькі злочини, які вже мають один із найнижчих показників рецидивізму, або часто повторюють сценарій «Арешт. Звільнення.Рецидив», яким з великою ймовірністю потрібна допомога, що пропонується в рамках Diversion Programs?

 

Чи збільшить ця програма бюджет поліцейських управлінь або офісів шерифа?

Чи залучені люди, які будуть реалізовувати програму, до можливостей досягнення її мети, і якщо ні, то як департамент буде гарантувати, що фінансування не буде перенаправлено на «поточні потреби» поліції? Як зацікавлені сторони можуть оцінити успіх програми?

Чи є достатній потенціал для збору даних про розробки та форми участі в програмі? (У цьому контексті Civil Rights Corps пропонує короткий контрольний список тих даних, які реально зібрати).

 

Чи вимагає ця програма визнання провини для того, щоби взяти в ній участь та уникнути тюремного ув’язнення?

Чи є спосіб обмежити побічні наслідки, з якими стикається людина, наприклад, автоматичне виключення з програми після її завершення?

Чи буде робота програми в напрямку вивільнення з-під варти передана на поспіль комерційної компанії або громадської організації?

Навіть, якщо ні, чи буде вона фінансуватися за рахунок збирання коштів від бенефіціарів?

 

Джерело: Building exits off the highway to mass incarceration: Diversion programs explained

#діалогбезпеки #безпекагромад