COVID-19: безпекові уроки в умовах карантину

«COVID-19: безпекові уроки в умовах карантину» – так називалась підсумкова експертна дискусія в рамках Безпекового марафону “COVID. ГРОМАДА. БЕЗПЕКА. ЩО ПЕРЕВАЖИТЬ В ГРОМАДІ: ЗАГРОЗИ ЧИ МОЖЛИВОСТІ?”

Спікери: д-р Уляна Супрун, очільниця NGO ArcUA, в.о. міністра охорони здоров’я України (2016-2019), Володимир Богоніс, заступник начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській обл., Анастасія Апетик, юристка, експертка програми “Безпека громад” Експертного центру з прав людини, Віталій Мороз, керівник програм нових медіа, ГО «Інтерньюз-Україна»

Про що говорили експерти:

Наскільки медична сфера була готова до викликів пандемії?

Чи існують універсальні протоколи дій медиків під час КОВІД

Уроки взаємодії поліції з іншими суб’єктами місцевої влади у період пандемії

Авторитаризм vs демократія: як COVID актуалізував дискусію про права людини?

Що більш загрозливе для безпеки – вірус чи спровокована ним дезінформація?

Фасилітатори: Maксим Єлігулашвілі, Альона Горова

Чи можемо ми спрогнозувати сьогодні, які точки напруження очікують суспільство у разі другої хвилі пандемії, щоб своєчасно відреагувати на виклики?

Уляна Супрун:

Україні потрібно добре підготуватися до наступної хвилі пандемії, щоби не сталося так, як у січні-лютому — без жодного плану. Чи була готова наша країна? Ні. Але інші також не були готові. Чи були протоколи лікування? Ні. Наразі Україна займає перші позиції за показниками інфікованості медичного персоналу. І виникає велике питання щодо спроможності всієї галузі: в нас мало лікарів і науковців, які читають англійською мовою й орієнтуються у світових тенденціях своєї професійної групи, мало наукових інституцій беруть участь у дослідженні вірусної інфекції, проте залишається багато радянських звичок із тих часів, коли кожен протокол очікував на підтвердження МОЗ — це була тривала процедура.

Сьогодні треба мати стратегію й тактику з огляду на те, що ми не можемо почати лікувати, якщо є ризики зробити більше шкоди, ніж користі.

Ця інфекція буде з нами довго. І ми мусимо навчитися жити далі.

Щодо комунікації влади з громадянами: так, з боку уряду було багато суперечливих меседжів, бо там не мали правдивої інформації. І це підірвало довіру людей до МОЗ. А щоби повернути довіру знадобиться час. Наразі треба координувати меседжі, щоб усі державні органи зверталися до українців одним голосом. Інакше один урядовець знов буде казати, що треба носити маски, а інший — публічно робити інше. Кому тоді люди будуть довіряти?

МОЗ не мусить нас лякати й говорити, що в країні анархія, і що ми винні в цьому. Ми — не погані студенти, і маємо право знати причини заборони, і що нам треба робити — у громадських місцях і вдома.

Віталій Мороз:

Так, довіра зберігається на рівні близького оточення, але стрімко знижується довіра до інституцій, і це впливає на основи розуміння демократії: коли ми не довіряємо інституціям, люди переходять у стан анархії. Демократичне суспільство більш ефективно може реагувати на виклики. Авторитарні режими замовчують або ховають свої невдачі, коли громадяни відчувають величезну дистанцію між владою та суспільством. Це призводить до збайдужіння: люди втомлюються від обмежень, ризиків зниження якості свого життя і зменшують свою громадянську активність.

Проте зростає довіра до фейків, новини сприймаються лише на рівні емоцій, їм простіше вірити в теорію змови, ніж аналізувати, що їм говорять з екранів та в соціальних мережах. Ми живемо в часи невігластва, коли «я вірю» замінює необхідність критично мислити.

Володимир Богоніс:

По-перше, нам дуже потрібен баланс між регіональним і національним управлінням державою. Національні органи мають доступ до найкращих міжнародних практик і мусять розробляти правила поведінки для всієї країни, але й давати регіонам свободу дій на місцях, можливість враховувати локальну специфіку. Пандемія має регіональні відмінності: один регіон спрацював дуже добре, а другий — гірше. Треба давати регіонам повноваження приймати рішення на місцевому рівні, але щоби було з чого обирати — кілька алгоритмів.

По-друге, потрібна системність: Чому одним супермаркетам ми забороняємо працювати на карантині, іншим — дозволяємо? Чому поліція тут дозволяє, а там забороняє? Люди реагують на дії поліції, як на кінцеву інстанцію та роблять відповідні висновки. І практика показала, що часто вони негативні.

По-третє, контроль за дотриманням санітарних норм лежить не тільки на поліції. До цього мають стосунок і органи місцевого самоврядування, і соціальні служби. Але чомусь такі установи брали не дуже активну участь у контролі певних норм і обмежень. Чому? В умовах повної заборони набагато легше жити. А якщо обмеження часткові — то виникає тисяча питань і суб’єктів відповідальності. Ніхто не хоче брати на себе цю відповідальність.

Для забезпечення подальшої безпеки треба враховувати уроки реагування на пандемію з різних сфер: медицини, правопорядку, прав людини, інформаційного середовища та зробити ефективні інструменти, якими будуть розумно користуватися люди на місцях.

Анастасія Апетик:

Пандемія підняла питання, які привернули масову увагу до питань обмеження прав людини. Суспільство активізувалося в тому, щоби дізнатися про право на приватність, право на мирні зібрання, право на мирні пересування людини, право на освіту. І в цьому контексті пандемія позитивно вплинула на правосвідомість людей. Я подивилася гугл тренди під час карантину: що українці шукали в інтернеті?

Коституція

Права людини

Приватність

Моє право на працю

Соціальні мережі перетворилися на майданчик про права людини: у фейсбуці було багато перепалок, дискусій, мемів, дехто раптом відчув себе експертом у цих темах і почав коментувати певні ситуації — це передбачуваний ефект.

Але разом із тим, не вистачало ефективної публічної стратегії інформування громадян з боку держави. Народні фантазії про загрози від 5G та інші плітки виникають тоді, коли відчувається дефіцит правди. А ще — балансу рішень: будь-яке обмеження має бути збалансованим, зваженим та визначеним у часі. Надмірна інформація, розголошення персональних даних, публічні списки на будинках та в мережі — все це підриває основи суспільних стосунків.

Держава має регулювати ці питання та одночасно – пояснювати рішення уряду, більше комунікувати про необхідні зміни, більше опікуватися цифровою гігієною громадян.

Тексти підготувала Юлія Голоднікова

#communitipolicing  #безпекагромад

Інститут миру і порозуміння Міжнародний фонд “Відродження”