Експертна думка щодо методів протидії катуванням
Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижують гідність видів поводження та покарання [1] передбачає створення Комітету проти катувань, який складається «з десяти експертів, що відзначаються високими моральними якостями й визнаною компетентністю в галузі прав людини та виступають у своїй особистій якості». Експерти обираються Державами-учасницями, при цьому увага приділяється справедливому географічному розподілу та доцільності участі кількох осіб, які мають юридичний досвід.
Комітет отримує та розглядає один раз на 4 роки доповіді держав-членів «про вжиті ними заходи щодо здійснення їх зобов’язань Конвенцією». Комітет також має право зробити запит «інших доповідей», тобто що не передбачені Конвенцію. Якщо проаналізувати положення Конвенції, можна зробити висновок, що Комітету доступна тільки та інформація, яку погодиться надати держава. Але на практиці Комітету можуть надавати інформацію і неурядові організації, і Секретаріат ООН, що передає інформацію з інших інституцій, зокрема, з доповідей Спеціального доповідача з питань катувань. Комітет проводить спеціальні сесії для того, щоб під час «словесних брифінгів» отримати від НУО інформацію раніше, ніж держава надасть необхідний письмовий звіт у строки, передбачені Конвенцією та у відповідністю із статтею 19 Конвенції, фактично демонструючи авторитетність та значимість діяльності НУО.
Факультативний Протокол [2] до Конвенції ООН передбачає створення Підкомітету з попередження катувань, який здійснює свої повноваження в рамках Статуту ООН та керується його цілями та принципами, а також нормами ООН, які стосуються поводження з особами в місцях несвободи, а також створення національного превентивного механізму. Підкомітет та НПМ уповноважені відвідувати місця позбавлення волі та робити рекомендації владі відповідної держави щодо захисту осіб в місцях несвободи від катувань, неналежного поводження. Підкомітету надане право безпосередньо та конфіденційно спілкуватися один на один із особами в неволі, а також повноваження консультувати та надавати допомогу державам-членам та сприяти зміцненню систем НПМ. Підкомітет публікує свою доповідь разом з будь-якими зауваженнями відповідної держави-члена у випадку, якщо від неї надійшло таке прохання. Якщо держава розголошує частину доповіді Підкомітету, то він може опублікувати доповідь повністю або частково. Але якщо держава відмовляється співробітничати з Підкомітетом або відмовляється вживати заходів для виконання його рекомендацій, то за його проханням (тільки після того, як держава-член отримає можливість викласти свої міркування стосовно виниклої проблеми) Комітет може виступити з публічною заявою щодо цього питання або опублікувати доповідь. Можна зробити висновок, що в даному випадку має місце так звана «політична відповідальність» держави-члена за невиконання рекомендацій Підкомітету.
Спеціальний доповідач ще на 11 сесії (перша доповідь 1989 р.) зазначав, що він уповноважений отримувати інформацію про конкретні випадки можливого застосування катувань та негайно вживати заходів та застосовувати процедуру термінового звернення до уряду відповідної держави. Якщо порівнювати його діяльність з діяльністю Комітету, то вона має більш гуманітарний та превентивний характер, але в той же час вони можуть співробітничати стосовно таких питань, як визначення, що саме є катуванням та жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність поводженням та покаранням.
Останній візит в Україну Спецдоповідача ООН відбувся в 2018 році, а Доповідь A/HRC/40/59/Add.6 [3] оприлюднена в січні 2019 року. Після відвідування Спецдоповідачем місць несвободи, Доповідь серед іншого визначала порушення права на медичне забезпечення та неналежне лікування. Зокрема, рекомендовано:
Поліпшити судово-медичний потенціал та інфраструктуру в місцях ув’язнення, забезпечити повну незалежність усього судово-медичного персоналу, їх безперешкодний доступ до всіх затриманих виключно на основі індивідуальних медичних потреб затриманих, а також їх здатність обстежити ймовірних жертв катування та жорстоке поводження вільно та без нагляду;
Забезпечити адекватну підготовку всіх правоохоронних, юридичних і медичних працівників, пов’язаних із затриманими, зокрема навчання судово-медичному розслідуванню та документуванню катувань та іншого жорстокого поводження відповідно до Стамбульського протоколу [4] та Типового протоколу щодо правового розслідування позазаконних, свавільних і сумарних страт (Мінесотський протокол [5]);
Забезпечити, щоб фотодокументування травм стало обов’язковою рутинною практикою та забезпечити всі медичні служби відповідним обладнанням для цієї мети;
Щодо умов утримання, рекомендовано виділяти достатні ресурси для медичних послуг у в’язницях і забезпечити, щоб медичні послуги перебували виключно під керівництвом Міністерства охорони здоров’я;
Забезпечити, щоб медичні реєстраційні форми, які зараз використовуються, були адаптовані таким чином, щоб вони відповідали рекомендаціям Стамбульського протоколу. Так, з 29.10.2021 року Наказом ЦОЗ ДКВС України № 318-ОД затверджено Карти первинної фіксації зовнішніх ушкоджень, інструкцій щодо її заповнення та форми журналу обліку виявлених тілесних ушкоджень. За повідомленням ЦОЗ ДКВС – 2103 (70%) випадків було зафіксовано при надходженні до установ та 897 (30%) випадків під час перебування в установах. По кожному виявленому тілесному ушкодженню (3000) було інформовано відповідні органи прокуратури та у 31 (1%) випадках Державне Бюро розлідувань [6];
Забезпечити прийняття та реалізацію спеціальних програм охорони здоров’я для вирішення ситуацій, які часто виникають у місцях позбавлення волі, наприклад, поширення інфекційних захворювань, або для забезпечення ув’язнених із наркотичною залежністю чи ВІЛ/СНІДом. Так, в місцях несвободи запроваджена Програма комплексного лікування з використанням препаратів замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів;
Запровадити ефективну медикаментозну замісну терапію в місцях ув’язнення;
Загальновизнаними принципами дотримання права на медичну допомогу в місцях несвободи є – основне право кожного користуватися найвищим досягнутим стандартом фізичного та психічного здоров’я; держави зобов’язані поважати право на здоров’я, зокрема, утримуючись від заборони або обмеження рівного доступу для всіх осіб, включаючи ув’язнених або затриманих, меншин, шукачів притулку та нелегальних іммігрантів, до профілактичних, лікувальних та паліативних медичних послуг; всі заклади охорони здоров’я, що надають та отримують послуги повинні поважати медичну етику.
Станом на початок 2023 року в Україні відсутній дієвий механізм щодо реабілітації жертв катувань, неналежного поводження, у тому числі відсутня процедура сатисфакції. Генеральний Секретар проголошуючи Доповідь Спецдоповідача на 76 сесії 2021 року «Заохочення і захист прав людини: здійснення документів щодо правам людини» запевнив в ухваленні рішення про створення слідчого механізму Організації Об’єднаних Націй, який мав почати функціонувати у 2022 році, через формальні проведені національні розслідування, можливо котрий підстигне державу бачити очевидні злочини: відсутність вільного доступу або значні затримки у доступі до лікаря в умовах несвободи; відсутність діагностичних інструментів, які зазвичай повинні бути доступними на рівні первинної медичної допомоги (електрокардіограма, прості лабораторні дослідження); відсутність регулярного спостереження за ув’язненими з хронічними захворюваннями, такими як гіпертонія, хвороби серця, гіпертонія, гепатит В або С, або навіть туберкульоз; обмежений асортимент доступних ліків, особливо антибіотиків, противірусних препаратів для лікування ВІЛ-інфекції або гепатиту С; необґрунтовані труднощі направлення на додаткові обстеження що не забезпечуються в умовах несвободи; Недоступність стоматологічної допомоги у в’язницях, пов’язане із надмірно довгими періодами очікування для відвідування стоматолога та той факт, що єдиним безкоштовним способом лікування є видалення зуба. Відсутність еквівалентної допомоги визначає різний рівень якості медичної допомоги у в’язниці, в порівняні в громадах. Відсутність лікаря з кваліфікацією психіатра тощо.
Список джерел:
1.https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085#Text
2.https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_f48#Text
4.https://ukraine.un.org/uk/130826-стамбульський-протокол-посібник-з-питань-ефективного-розслідування-і-документування-фактів
5.https://www.ohchr.org/sites/default/files/Documents/Publications/MinnesotaProtocol.pdf
6.https://coz.kvs.gov.ua/?p=10315
Авторка: Наталія Гурковська
Публикація підготовлена в рамках проекту «Підтримка жертв поганого поводження, які отримали примусове чи неадекватне лікування або яким було відмовлено в лікуванні, у тому числі в місцях позбавлення волі»
#місцянесвободи #правалюдини #протидіякатуванням
Наталія Гурковська, провідна експертка