Епізоди воєнних злочинів: історія про надію та батьківську хату
«Синергія громадського сектору та правоохоронних органів є потужною зброєю на фронті правосуддя, – зауважив у дописі в Twitter генпрокурор Андрій Костін після зустрічі з Харківською правозахисною групою, Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Центром громадянських свобод. Генеральний прокурор переконаний, що зібрані спільними зусиллями докази стануть надійною базою для притягнення агресора до відповідальності.
Експерти ЕЦПЛ продовжують роботу з фіксації та документування фактів воєнних злочинів. У цьому випуску два епізоді війни – про життя та смерть, про надію та спасіння.
Ми змінили імена свідків та постраждалих, але зберегли документальні факти. Кожна така історія увійде до бази даних, створеної коаліцією організацій-партнерів, а далі стане джерелом інформації для проведення розслідувань і поширення матеріалів серед міжнародної спільноти.

Історія про надію
Коли підчас війни треба повертатися туди, де стоять ворожі війська – кепські справи. Дев’ятого березня Микола був змушений повернутися до Києва. Попутним транспортом він доїхав до села Бобровиці, Чернінгівської області, а далі – пішки пішов до Шевченкова Київської області. Приблизно два дні перебував на вокзалі, йти було некуди – населений пункт вже захоплений військами рф.
12 березня на вокзал прийшла жінка, яка повідомила усім, хто перебував у приміщенні, що можна безперешкодно пройти до селища Велика Димерка, тому, що російські військові безперешкодно пропускають на блокпості в Шевченкове. Микола пішов домовлятися з жінкою про ночівлю. А далі він сподівався, що вона погодиться разом дістатися Києва.
На блокпосту їх обшукали. Миколу не хотіли пропускати, бо підозрювали, що він є військовослужбовцем і може бути потенційно небезпечним. А що як він займається розвідкою для Збройних Сил України? В нього вилучили телефон, однак відпустили. Коли вони опинилися на в’їзді в смт.Велика Димерка зі сторони села Шевченкова, де була зупинка, присіли трохи відпочити біля залізничних колій. Однак тиша тривала недовго. Росіяни почали обстрілювати зупинку з мінометів. Пролунало три потужних вибухи. Микола присів, відчув біль у ногах та побачив кров, хоча й не зрозумів, що поранений. Жінка, у якої він зупинявся на ночівлю, її звали Надія, загинула на місці.
Історія про батьківську хату
24 лютого родина Михаїла виїхала з Києва до села Королівка Макарівського району Київської області та зупинилася у будинку батьків. А через два дні сюди приїхав і брат зі своєю сім’єю. Всі сподівалися, що рідні стіни захистять від ракетних ударів.
Зранку шостого березня всі разом поснідали, і діти та син брата пішли гратися на дворі. У цей час пролунали вибухи. Брати вибігли з будинку, щоб сховати дітей у погребі. За дві хвилини на подвірї розірвався снаряд, випущений з міномету. Михаїл швидко зрозумів, що це за зброя, тому, що раніше брав участь в антитерористичній операції (АТО) і розуміється на видах зброї. Те, що сталося далі, він досі не може забути. Від розриву міни загинули брат та його син Сашко, а в Михаїла відірвало частину безіменного і середнього пальців лівої руки та роздробило праву лопатку. Смерть прилетіла зі сторони села Липівка Макарівського району, там вже стояли російські війська. Батьківська хата була пошкоджена.

Проєкт «Посилення спроможності документувати та опрацьовувати докази епізодів воєнних злочинів відповідно до українського/міжнародного законодавства» реалізується у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.
#TeamEurope #MovingForwardTogether #ISAR Ednannia
#воєннізлочини #правалюдини #кримінальніпровадження
Експертна група: Наталя Гурковська, Сергій Іллюк, Вячеслав Свірець
Наталія Гурковська, провідна експертка
Сергій Іллюк, Експерт
Вячеслав Свірець, Виконавчий директор ЕЦПЛ, юрист