Пошук по сайту

Ґендерно зумовлене насильство та захист жінок: експертна думка Марти Чумало

Марта Чумало, експертка з ґендерних питань: «Існуюча статистика не відображає реальної картини поширеності домашнього та ґендерно зумовленого насильства в Україні – вона набагато гірша».

Інтерв’ю організовано БФ «Слов’янське серце» та здійснюється за сприяння Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України».

 

Марта, чому ви стали займатися питаннями ґендерно зумовленого насильства та захисту жінок?

Почнемо з того, що я завжди мріяла бути психологинею, займатися психологією – це моя професія. В протидії насильству, в захисті прав жінок, в послугах для жінок, які постраждали від насильства – я бачу, як мої зусилля відразу дають результат. І мені це приносить задоволення. Коли я можу впливати на систему, не тільки допомагаючи одній конкретній жінці, а й міняючи систему, яка має бути більш чутливою до потреб жінок.

Що в цій діяльності важливе саме для вас?

Ще студенткою я кілька разів мала випадки сексуальних домагань. Це, я думаю, досвід багатьох студенток. В моєму випадку це був викладач фізкультури, який грубо сексуально домагався до мене. Також були випадки, наприклад, домагань в громадських місцях, коли чоловік в транспорті мастурбував о моє плече, і я прокинулася, відчуваючи ритмічні рухи. І дуже настрашилася. І цей досвід дав мені розуміння, що насправді життя жінок часто має значно більші виклики, небезпеки, ризики в порівнянні з життям чоловіків. Хоча в їхніх життях також є багато викликів, пов’язаних з їхнім гендером.

Чи можете поділитися історією, яка запам’яталася вам найбільше?

Одна з історій про жінку, котра зараз дуже боїться, що чоловік, який перебуває на заробітках в іншій країні, приїжджає. Він дуже контролюючий чоловік, дуже ревнує. Вони давно чужі люди з її слів. Але кожного разу, коли він приїжджає – дуже сильно її знецінює, принижує, дуже сильно над нею знущається.

От зараз кінець липня, початок серпня – вона ніколи не знає, коли точно він приїде. Тобто це такий стиль кривдників, коли ти маєш бути постійно в такому тонусі, постійно очікуючи таку небезпеку. І зараз вона дуже переживає – вона мені написала, що напевно зараз приїде, і вона боїться. Діти її дорослі, вона вже старшого віку жінка. Вони живуть в інших містах. І вона самотня. Це переживання, яке так ніби виглядає – ну, не дуже така небезпечна історія. Але це для неї найгірша ситуація, яка відбувається в її житті. Може в порівнянні з іншою історією це не дуже дивна або з ряду яка вибивається, але це історія, про яку вона переживає. Кожне таке переживання – це окремий світ.

 

Чи були випадки, коли ви вчилися у своїх клієнток? Якщо так, то чому навчились у них?

Я в кожної клієнтки вчуся дуже багато чому. І в більшості випадків я захоплююся тим, як жінки не втрачають оптимізму, і не опускають руки. Особливо в боротьбі за своїх дітей, за безпеку своїх дітей. Дуже часто вони ризикують навіть своїм життям, ризикують кар’єрою, соціальним контекстом, соціальним іміджем – цим фасадом соціально успішної громадянки чи жительки. Вони ідуть на якісь ризикові кроки для того, щоб збільшити безпеку своїй дитині. Це насправді у мене дуже багато поваги викликає. Також я завжди дивуюся такій витривалості. Я напевно б навіть на 1/10 не витримала би того, про що мені часом розказують ті чи інші жінки. Думаю, Боже, я б уже зламалася б давним давно, опинилася в психлікарні. Мені здається це неможливо витримати такі знущання, такі виклики. Але я бачу, що ця людина не тільки збереглася, як людина, а вона ще й чутлива до болі інших людей, вона ще хоче волонтерити, помагати іншим жінкам. Хоча сама насправді виживає. Але вона живе. І ще в якийсь спосіб долучається до суспільно-важливих проєктів. І це насправді дуже захоплює.

Я часом просто думаю, чого ти там переживаєш, що в тебе якісь неприємності – згадай про ту чи іншу історію своєї клієнтки. Люди не знають де вони будуть ночувати сьогодні ввечері, вони не знають, як вони будуть спати вночі. А вони живуть, вони радіють життю часто, вони часто жартують. Є такі, котрі хворі, є такі, котрі хворі невиліковно – живуть в наших притулках. Але вони продовжують радіти, боротися, якось вибудовувати своє життя. І це дуже багато поваги в мене викликає.

 

Марта, ви правозахисниця та психологиня. Як поєднуєте дві фахові спеціалізації, бо одна опирається на факти, а інша – на емоції?

Правозахист – це не тільки юридичне поле. Власне це доповнення до того, що я роблю індивідуально з тою чи іншою клієнткою. Коли я можу в тій чи іншій зустрічі з високопосадовцями говорити від імені клієнток, говорити на кейсах, говорити на основі їх досвіду та вимагати змін в законодавстві, брати участь в експертних радах чи комісіях, відстоювати ті чи інші зміни для того, щоб моїм клієнткам було хоча би трохи полегше в їх життєвій ситуації. Я розумію їх контекст, тому я можу на цьому контексті вибудовувати комунікацію в адвокаційній чи якійсь іншій правозахисній діяльності. Тому це дуже добре поєднується, коли ти стоїш на землі, на грунті, коли ти розумієш контекст, в якому ти працюєш. І ти намагаєшся зробити зміни такі, щоб не тільки одній клієнтці допомогти, але й подібним історіям, подібним жінкам з подібним досвідом було легше в їх життєвих ситуаціях.

 

Що вам більш усього подобається у вашій роботі?

Найбільше мені подобається, коли ми маємо якісь позитивні результати. Коли, наприклад, приходить клієнтка, а це історія, де було сексуальне насильство, і клієнтка мені сказала: «знаєте, про що я мрію? Коли цей суд закінчиться, коли ці всі історії будуть позаду – я принесу торт. І ми сядемо, і з’їмо цей торт». І коли це наступає – що вона приходить з тортом, або про щось інше ми домовляємося, що історія закінчиться. Коли ми повертаючись назад дивимося – яка вона стала сильніша, наскільки це все помінялося – це дуже надихає на подальшу роботу, це найкраще, що відбувається.

 

З чого почати жінкам, які потерпають від насильства, і ще не побачили вихід з нього?

Перше, що дуже корисно було би зробити – це усвідомити, що все, що відбувається – не має відбуватися. Коли я розумію, що я не маю страждати, що моє життя – не для того, щоб страждати. Я починаю розуміти, що я хочу це поміняти.

Далі дуже важливо почати говорити – з будь-ким. Немає тут краще чи гірше. З людиною, котрій ви довіряєте – почніть говорити з мамою, з подругою, з консультанткою на горячій лінії, з поліції, соціальної служби – з будь-якою людиною. Ви починаєте говорити – і цей клубочок, який накручений (а дуже часто здається, що ніколи цей клубочок не розплутається), він починає помаленьку-помаленьку розплутуватися.

І через почати говорити, почати думати про свою безпеку, і про безпеку своїх дітей. Про те, як я можу відновити свої ресурси, як я можу подбати про свою безпеку, про сон, про базові фізіологічні потреби. Із цього ми вибудовуємо цей грунт, на який можна опиратися. Важливо знати, що я не одна, що поряд є інші люди, які готові мені допомогти. І почати шукати цих людей. Може здається, що всі проти мене, що ніхто не допоможе. Але почати говорити, і почати питати. Просто питати, шукати в інтернеті, питати сусідку, як їй вдалося вийти. Чи читати історії інших жінок. І це може допомогти.

Дуже часто ми маємо такі історії: вона пішла з одною подругою поговорила, вона каже: «та, в мене ще гірше». Пішла з мамою поговорила, мама каже: «Ну я ж тобі казала, не виходь за нього заміж, ти сама винна в тому, що відбувається, раз б’є – значить заслуговуєш». Дуже важливо, щоб люди, які навколо – почали чути цю жінку. Не давати їй порад – що вона має робити, що не має робити. Треба просто побути з нею, сказати, що я на твоїй стороні. Хочеш, я просто побуду з тобою, посиджу з тобою – поки ти плачеш, поки ти будеш спати. Я посиджу, щоб ти була в безпеці. Дати жінці можливість говорити чи дати можливість мовчати, якщо вона хоче мовчати. Може часом дати їй теплого чаю чи побути з її дітьми. Тобто дати ту підтримку, яку вона потребує. Спитати її! Що ти зараз потребуєш? Як би ти хотіла, щоб я тобі допомогла. І це найкраще, що ми можемо зробити!

Не вирішувати за жінку. Часом є така спокуса. Та які проблеми – я з тобою, зараз все вирішим. Поможу тобі написати заяву про розлучення, про аліменти, про поділ майна, про ще там купу всього. Ти все це вирішиш і будеш жити спокійно і вільно. Ні! Дати людині самій вирішувати своє життя і приймати це рішення. Можливо мені це рішення не подобається, можливо воно не оптимальне з моєї точки зору. Може воно зовсім неправильне, але це її життя. І тільки вона експертка в своєму житті.

 

Сьогодні збільшується кількість звернень до поліції стосовно фактів домашнього насильства. Що це значить для вас?

Я завжди радію, тому що збільшуються показники. Тому що це для мене однозначна демонстрація того, що жінки починають вірити в те, що їх ситуації можуть змінюватися.  Якщо ви подивитеся на статистику в державах, де немає закону про домашнє насильство, де немає спеціалізованих органів – там дуже маленька статистика, там немає насильства. І коли ми бачимо, що статистика зростає в рази, це означає, що жінки починають вірити в те, що вони можуть щось досягти. І це для мене дуже позитивний момент. І я хочу, щоб статистика зростала. Хочу, щоб вона зростала в рази. Тому що я знаю, що майже кожна жінка в Україна має досвід в своєму житті, коли вона зазнавала насильства. І тому ця статистика, яка зараз є – вона не відображає реальної картини поширеності домашнього насильства, гендернозумовленого насильства в Україні. Тому до статистики таке моє ставлення: я вірю в те, що ситуація зміниться. Тому що протягом тих 20 + років, протягом того терміну, коли я працюю – я вже бачу значні зміни. Коли раніше ми починали говорити про насильство – ми чули такі відповіді, що в нас такого не може бути, в нас дуже всі кільтурні. В українських, галицьких особливо сім’ях ніякого насильства не відбувається. Це десь там – в інших країнах це може бути. А в нас такого немає. І зараз, коли ми бачимо, як держава свідомо починає ставитися і звертати увагу на різних гілках влади. Маємо ще багато проблем – проблеми з реагуванням тих чи інших подій поліцейськими, представниками прокуратури, соціальних служб чи інших суб’єктів. Але система міняється, видимо міняється. Тому я думаю, що крок за кроком, ситуація зміниться. Необхідні ще значні зусилля в сторону подолання тих стереотипів, які живлять насильство. Все ще маємо таке ставлення до жінок, які мали б там з точки зору гендерних стереотипів, обслуговувати, бути чутливими до потреб інших і прикрашати. І те саме стосується і чоловіків, які мають мати владу, мати більші можливості для економічної реалізації. І це система, яка підтримує економічну залежність жінок від чоловіків. Це також ті джерела, які живлять насильство. І тому це насильство є гендернозумовленим.

І рано чи пізно ми дійдем до розуміння цих коренів – і ситуація також буде змінюватися. Ми бачимо, як міняються, наприклад, погляди молодих людей. Це зараз зовсім інші і стосунки, і ставлення молодих хлопців, молодих дівчат до того, що відбувається. Часом бувають ще якісь проблеми в тому. Але в основному молоді люди значно прогресивніше ставляться до тих чи інших викликів, пов’язаних з насильством.

 

Що би ви хотіли побажати жінкам?

Я хочу побажати жінкам, щоби вони завжди відчували і знали, були переконані, що вони не одні, що допомога і підтримка може бути поряд. І щоб вони знали і вірили в те, що є солідарність і можна звертатися до інших жінок – можливо з іншим досвідом, можливо з іншими історіями. Але на цій солідарності ми вибудовуємо оцей світ, чутливий до потреб постраждалих, в першу чергу постраждалих жінок.

Ви питали про успішний проект. І власне я щойно нагадала собі цей проект «Жінка для жінки». Коли почалася проблема зі втратами роботи, коли почали закриватися бізнеси, коли ми перейшли на карантин, і багато жінок втрачали роботу. Вони до нас зверталися і казали: «Я не знаю, чим я буду завтра годувати своїх дітей». Багато хто з них вже поверталися до своїх кривдників, хоча до цього вже знімали свої окремі квартири. Але в силу того, що вже не мали чим платити орендну плату, вони знов повернулися до своїх кривдників. Ми започаткували такий сайт «Жінка для жінки», де одні жінки пишуть свої історії, а другі жінки можуть їм безпосередньо напряму допомогти фінансово. Ми не збираємо кошти на свої рахунки, в свої руки – ми просто даємо карту однієї жінки другій жінці. Ми жодної копійки з цих коштів не беремо собі. Ми навпаки вкладаємо в рекламу цього сайту. Нам дуже важливо, щоб жодна копійка, відправлена на благодійність десь не загубилася – і доходила чітко до потребуючої. Це дуже надихаюча історія. Ми бачимо, як тисячами, десятками тисяч гривень одні жінки допомагають іншим. І це насправді так надихає – оця солідарна підтримка. Коли я бачу, як наші клієнтки, котрі самі часом потребуючі, вони готові, читаючи ті чи інші історії, там 50 гривень чи 100 гривень – все одно вона долучається і допомагає. Часом є такі успішні, котрі можуть помогти, кілька тисяч перерахувати одна одній. Але ми маємо різні історії – і це дуже надихає. Коли ми читаємо ті відгуки, коли читаємо ці прохання – «подякуйте, будь ласка, зніміть мою історію. Я вже бачу, що є інші – більш потребуючі. Я вже трошки стала на ноги – вже мені досить». Тобто це дуже таке чутливе ставлення до болі іншої жінки – воно дуже надихає. І мені приємно те, що цей світ є чутливим до болі, до потреб, і я рада, що я також до цього залучена і долучаюсь.

 

Інтерв’ю взяла: Наталія Боровська

Інтерв’ю організовано БФ «Слов’янське серце» та здійснюється за сприяння Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України». 

Текст публікується в авторській редакції

Першоджерело

 

БФ «Слов’янське серце» стає ближче:

Telegram: https://t.me/SlavicHeart

Youtube: https://www.youtube.com/channel/UCUqol3pnot6tyo8saezzYog

Facebook: https://www.facebook.com/slavicheart2014/

Телефон гарячої лінії БФ «Слов’янське серце» 24/7 – 050 420 20 92

 

#ДомашнєНасильство

#ґендерно_зумовлене_насильство