Пошук по сайту

Катерина Левченко: «Негативне ставлення до домашнього насильства є індикатором розуміння прав людини»

8 березня — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир  (рішення ООН від 1977 року). За традицією пострадянських країн — офіційне свято з квітами і шампанським. Для Катерини Левченко, яка є Урядовою уповноваженою з питань ґендерної політики, 8 Березня – майже професійне свято. Чому?

Читайте в інтерв’ю з Катериною Левченко, де вона розповідає про феміністичний погляд на кримінальну юстицію, сферу безпеки й мирного життя людини, про структурне насилля, протидію упередженням щодо розуміння дискримінації та домашнього насильства, досвід життя в ситуації війни та шлях держави до людини.

Катерина Левченко: Ви кажете про солідарність із міжнародною спільнотою, і я цілком підтримую цю ідею. Але проблема нашого суспільства полягає в тому, що здебільшого громадян не відчувають, що таке дискримінація, коли їх дискримінують. З чим вони будуть солідаризуватися? Вони дискримінуються з боку інших, але не вважають, що перебувають у ситуації нерівності, для них усе цілком нормально. Чи можна навчити ідентифікувати порушення прав? Можна. І якраз завдання громадянського суспільства та держави — формувати культуру сприйняття громадянами своїх прав і ґендерних аспектів, а після ідентифікації порушень — реагувати. Тобто, ми говоримо не про односторонні дії, а про спільне творення системи реагування на такі порушення.

Засоби масової інформації дедалі приділяють увагу темі домашнього насильства. На вашу думку, що люди мають знати про це явище?

Катерина Левченко: Коли експерти говорять про злочини, що пов’язані з ґендерно-зумовленим насильством, вони наголошують на відмінностях такого злочину від хуліганства та інших видів злочинів. Кримінальний кодекс України передбачає три види тілесних ушкоджень: легкі; середньої тяжкості; тяжкі. Віднесення тілесних ушкоджень до того чи іншого виду в кожному випадку здійснюється на підставі висновку експерта. Але в багатьох випадках нанесення ушкоджень тяжкої ступені є свідомим вчинком на ґрунті ненавісті. Такі злочини треба правильно ідентифікувати. За своєю природою вони пов’язані зі стосунками мікровлади, коли одна людина хоче підкорити другу. Наприклад, психологи вже довели, що насильство чоловіка над жінкою є проявом слабкості чоловіка в порівнянні з жінкою, його залежністю від такого способу самоствердження, коли він не може реалізувати себе в іншій сфері. Для того, щоб ідентифікувати злочини, що були скоєні на ґрунті ненависті, потрібні фахові знання в питаннях ґендерних відносин і не тільки. Я вважаю, що це серйозний виклик для системи правоохоронних органів, для юриспруденції, оскільки регуляторні норми, професійні стандарти, які б могли допомагати практикам, перебувають у стані «work in progress».

Цей ролик є прикладом вдалого підходу до розуміння причин, наслідків та ознак домашнього насильства

 

Але доволі часто від представників правоохоронних органів, які мусять захищати безпеку людини, можна почути фразу «домашнє насильство — справа приватна»…

Катерина Левченко: Ситуація сприйняття ґендерної дискримінації на рівні «ось є такі погані чоловіки, що дискримінують жінок» — доволі поширена в українському суспільстві, але вона незавжди є коректною. Жінки, що постраждалі від домашнього насильства, можуть стикатися зі стереотипами «б’є — значить любить». Якщо певний відсоток представників правоохоронних органів вважає, що домашнє насильство — це справа приватна, і жінка не мусить виносити назовні сімейні проблеми, у таких справах складно збирати докази, бо слідчий не зверне уваги на те, що може бути доказом.

Але практика затримання в ІТТ також має багато прикладів того, як упередження (карний ухил) з боку представників правоохоронних органів можуть перетворити дії однієї людини на інструмент влади над іншою людиною, провину якої ще взагалі не доведено. Структурне насильство, воно розлито в суспільстві, і носіями його є й чоловіки й жінки.

Як треба діяти, щоби представники правоохоронних органів розуміли мотиваційну основу злочинів, скоєних на ґрунті ненависті?

Катерина Левченко: Потрібно цьому навчати. Й основна робота має починатися у вищих навчальних закладах, де готують курсантів-студентів, що проходять базову та первинну професійну підготовку. Але поки, на жаль, у таких вузах є лише поодинокі курси… І тому виникає логічне запитання: як людина, що має вищу освіту, буде враховувати ґендерну складову, коли в рамках навчальної підготовки вона цього не вивчала?

Ні, я не спорю, можливо, ця людина добре вчилася, багато читала. Але вона не знає, що таке ґендерні аспекти кримінальної юстиції й не може ідентифікувати злочини, які були скоєні на ґрунті ненависті.

ФАКТИ: Восени 2018 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченко розпочалася магістерська програма «гендерні студії».

Наразі в 10 навчальних закладах сектору безпеки та оборони реалізується проєкт з оцінювання ґендерної складової освітніх програм, після чого заплановано видання методичних рекомендацій. Після завершення цієї ініціативи мріємо побачити не виокремлений предмет, присвячений ґендерним питанням, а комплексні рішення, коли ґендерні питання будуть інтегровані в різні предмети. Для прикладу: говоримо про торгівлю людьми в рамках навчальної дисципліни — маємо говорити і про документи та підходи, що регулюють цю сферу; розглядаємо трудове право — маємо говорити про права трудящих із сімейними обов’язками. Скільки юристів знають, як реалізовувати цей концепт? І як, скажімо, капітан Петренко поєднує сімейні обов’язки зі службою, коли йому треба зібрати дитину з дитячого садочка о п’ятій годині вечора, тому що садочок у цей час закривається? ґендер — це ж не тільки про жінок, це і про права чоловіків. Але вони про це знають?

Здебільшого країн розглядає 8 березня, як День солідарності щодо захисту прав жінок і миру, і тільки в СРСР у цей день жінці можна було подарувати квіти, як за сценарієм:

8 Марта  праздник мам. Тук-тук — стучится у двери к нам.
Он только в тот приходит дом, где помогают маме.
Мы пол для мамы подметем, на стол накроем сами.
Поможем ей сварить обед, мы с ней споем, станцуем.
Мы краскою ее портрет у подарок нарисуем…

Я процитувала цей віршик лише тому, що він яскраво визначає рівень розуміння інтересів жінки: кухня, виховання дітей, регламентована поведінка. Така проста модель з ідеологічно внормованими діями та передбаченими емоціями всіх учасників. Але цими питаннями життєві інтереси людини не обмежуються. «Ми пол для мамы подметем» — приклад культивації образу матері-господині. Як на мене, такий конструкт став одним із чинників, що формували механізми структурного насильства й дуже заважає сьогодні в здійсненні реформ. Це в радянські часи була штучно створена система «прежде думай о родине, а потом о себе», коли інтереси держави стояли на першому плані — і ними не можна було нехтувати. Але ми живемо в іншій державі, і мусимо діяти із широко відкритими очима.

За час Вашої роботи на посаді Урядової уповноваженої з ґендерної політики ВР України Кабінетом міністрів України було оновлено Національний план дій із виконання резолюції Ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року. Україна єдина із 79 країн світу (які прийняли такий план) зробила це, перебуваючи в гострому стані відкритої зовнішньої збройної агресії. Як Ви розумієте інтеграцію ґендерних підходів у сферу безпеки та оборони?

 

Катерина Левченко: Ми говоримо про мир із початку конфлікту на Сході України, але забуваємо про те, що мир як протилежність війні, та мир у мирному середовищі — різні речі. Ми вже звикли сприймати мир, як те, що протистоїть війні.

Насправді мир, як відсутність війни — це тільки перший крок. Миру в суспільстві може не бути й без загрози зовнішнього нападу, може не бути й тоді, коли війни немає. Особисто я одночасно живу й у ситуації миру, і в ситуації війни. У мене є загиблі друзі, моя родина передавала кошти на підтримку військових та родин загиблих. Ситуація воєнного конфлікту впливає на кожного, не тільки на вразливі групи населення. Я страждаю, коли чую про загиблих. І мені видається, що феміністське розуміння миру — це те, чого нам бракує: мир із самим собою, і мир як відсутність війни, коли всі складові суспільства перебувають у мирному стані. Тому питання ставлення до домашнього насильства, як на мене, є індикатором розуміння людиною цінності безпеки життя: можна скільки завгодно говорити про зачинений кордон, але якщо мене три рази на тиждень б’є мій чоловік чи партнер, я не відчуватиму себе у безпеці.

Якщо подивитися на питання безпеки в громадах із феміністського погляду, то схожим прикладом будуть темні вулиці: ти не можеш відпустити дитину погуляти во дворі тому, що там темно, і тобі страшно — яка ж це безпека? Коли ми розглядаємо безпеку крізь призму інтересів людей, то починаємо свідомо формувати стосунки довіри, а довіра — перша умова для розвитку миру.

Насправді мир, як відсутність війни — це тільки перший крок. Миру в суспільстві може не бути й без загрози зовнішнього нападу, може не бути й тоді, коли війни немає

Які пріоритети ґендерної політики Ви визначаєте на найближчі роки?

Катерина Левченко: Одним із головних завдань я вбачаю інтеграцію ґендерних підходів у всі сфери діяльності та управління, і це відповідає національному та міжнародному законодавству. Врахування ґендерної складової дає змогу змінити на краще процеси, що відбуваються в будь-якій сфері. Візьмемо для прикладу запровадження ґендерно-обумовленого бюджетування.

Уявімо собі, що кілька громад вирішили розвивати спорт і звітуються після того, як побудували 20 футбольних майданчиків, але раптом з’ясовується, що 60 % жителів цих громад — дівчата й жінки. Що це означає? Що чоловіків  у цих громадах менше, і 60 % платників податків не зможуть користатися тими благами, які створені для добробуту в громадах.

Або візьмемо приклад із моделюванням розвитку системи громадського транспорту. Коли будуються нові зупинки чи скорочуються маршрути руху громадського транспорту, чи враховується той факт, що здебільшого пасажирів — жінки, зокрема, пенсійного віку? Щойно змінюються інтервали руху, маршрути, зупинки, жінкам стає складніше пересуватися.

На моє переконання, причини неефективності рішень у різних сферах нашої країни пов’язані з віддаленістю розробників політик від потреб громадян, які відрізняються віком, статтю, мають різні щоденні і практичні інтереси — що традиційно на Заході називається «ґендерними аспектами». Застосування ґендерного бюджетування а його аналіз дають змогу подивитися, який відсоток місцевих чи державних грошей було витрачено на чоловіків і жінок та зрозуміти, чи вдалим було програмно-цільове планування. Наше суспільство тільки навчається таким підходам, не все швидко змінюється. Але те, що політика не може бути спрямована на «середньостатистичного українця» — для мене це однозначно.

 

Інтервю підготувала Юлія Голоднікова

 

#домашнєнасильство

 

 

 

 

Катерина Левченко, Урядова уповноважена з ґендерної політики, членкиня Правління Експертного центру з прав людини

Юлія Голоднікова, Менеджерка з комунікацій