Катування, жорстоке поводження: як розрізнити
Згідно із статтею Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання1 для цілей цієї Конвенції термін “катування” означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково. Разом із тим, Конвенцією передбачено поступ перед іншим визначенням “катування” в разі більш широкого трактування чи застосування національним законодавством чи іншими міжнародними договорами.
Національне кримінальне законодавство зазнало останніх змін від 01.12.2022 року, за якими визначення катування регламентується як будь-яке умисне діяння, спрямоване на заподіяння особі сильного фізичного болю чи морального страждання, вчинене з метою примусити її чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати інформацію чи зізнання, або з метою покарати її чи іншу особу за дії, вчинені нею або іншою особою чи у вчиненні яких вона або інша особа підозрюється, або з метою залякування її або інших осіб. Може бути із ознакою дискримінація. Зазначені діяння можуть вчинятись у тому числі представником держави, у тому числі іноземної. Під представниками держави розуміється службові особи, а також ті, які виступають як офіційні, чи діють з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. Під представниками іноземної держави розуміються особи, які діють як державні службовці іноземної держави або проходять військову службу у збройних силах, органах поліції, органах державної безпеки, розвідувальних органах, або осіб, які займають посади в зазначених або будь-яких інших державних органах чи органах місцевого самоврядування іноземної держави, утворених відповідно до її законодавства, або які діють за наказом таких осіб, а також представників іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд і груп найманців, утворених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, до якої входять її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відмінність очевидна, але і серед інших міжнародних договорів не існує однозначного формулювання. Більшість міжнародних документів для кваліфікації діяння як катування враховують наступні чотири елементи:
– Характер вчинку
– Умисел винного
– Мета
– Залучення державних службовців або асимільованих, в точності таких що мають подібні функції держслужбовця.
Спеціальний доповідач ООН з питань тортур та інших жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання Манфред Новак заявив, що вирішальними критеріями для відмежування катувань від жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність поводження найкраще розуміти як мету поведінки та безсилля жертви, а не як інтенсивність заподіяного болю чи страждань.
Європейський суд вважає, що для того, щоб підпадати під дію статті 3 ЄКПЛ, акт жорстокого поводження, будь то катування, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, має досягати мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього порогу суворості здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, як-то: тривалість неналежного поводження; фізичні наслідки жорстокого поводження; психічні наслідки; і стать, вік і стан здоров’я потерпілого.
Так, в одному випадку Європейський суд постановив, що методи допиту з використанням «п’яти прийомів» (позбавлення сну, утримання в болючих позах, позбавлення їжі та напоїв, піддавання шуму та використання капюшону, щоб перешкодити людині бачити, дезорієнтувати її, викликати у неї тривогу, щоб зберегти анонімність кривдника і не дати людині вільно дихати) спричинили «якщо не реальні тілесні ушкодження, то щонайменше інтенсивні фізичні та психічні страждання…а також призвели до фізичних порушень під час допиту», і тому підпадають під категорію нелюдського поводження. Однак він не визнав, що ці практики «спричиняють страждання особливої інтенсивності та жорстокості, які мають на увазі слово тортури». В цій оригінальній справі (1971 року), висловлюючи свою думку щодо п’яти методів, Європейська Комісія з прав людини (заява подавалась ще в Комісію) заявила наступне: «Саме такий характер комбінованого використання п’яти методів, на думку Комісії, робить їх порушенням ст. 3 Конвенції у формі не лише нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, а й тортур у значенні цього положення». Далі було сказано: «Справді, систематичне застосування методів з метою спонукання особи надати інформацію демонструє явну схожість з тими методами систематичних тортур, які були відомі протягом століть. Незважаючи на те, що ці п’ять методів – які також називаються методами «дезорієнтації» або «сенсорної депривації» – не обов’язково можуть спричинити серйозні наслідки, Комісія вбачає в них сучасну систему тортур, що підпадає під ту ж категорію, що й системи, які застосовувалися в попередніх як засіб отримання інформації та зізнань». Але в цій справі, вже в 1978 році, ЄСПЛ в своєму рішенні не підтримав звіт Комісії та встановив, що зазначене використання п’яти методів не є практикою тортур у значенні статті 3. І в фінальному рішенні від 10 вересня 2018 року переглянувши доводи відхилив запит на перегляд з метою визнати зазначені вище обставини справи “катуванням”.
У деяких інших випадках Суд постановив, що так зване «палестинське підвішування» було достатньо жорстоким, щоб вважатися катуванням, і що зґвалтування особи двома поліцейськими під час перебування під вартою також є катуванням.
В справі Аксой проти Туреччини ЄСПЛ регламентував: щоб визначити, чи слід кваліфікувати будь-яку конкретну форму жорстокого поводження як катування, Суд має взяти до уваги розмежування, проведене у статті 3 між цим поняттям і поняттям нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Ця відмінність, була втілена в Конвенції, щоб дозволити особливе клеймо «катування» надавати лише навмисному нелюдському поводженню, яке спричиняє дуже серйозні та жорстокі страждання. В цій справі заявник був підданий «палестинському повішенню», іншими словами – його роздягли догола, зв’язали за спиною руки та підвісили за руки. На думку Суду, таке поводження могло бути лише навмисним; для його виконання знадобилася б певна підготовка та зусилля. Схоже, що це робилось з метою отримання зізнань або інформації від заявника. На додаток до сильного болю, який він, мабуть, спричинив у той час, оскільки медичні дані показують, що це призвело до паралічу обох рук, який тривав деякий час. Суд вважає, що це поводження мало такий серйозний і жорстокий характер, що його можна кваліфікувати лише як катування.
В справі Айдін проти Туреччини ЄСПЛ зазначив, що під час утримання 17-річної заявниці під вартою, її згвалтувала невстановлена посадова особа, що слід розглядати як особливо тяжку й огидну форму жорстокого поводження, враховуючи легкість, з якою кривдник може використати вразливість і ослаблений опір своєї жертви. Крім того, зґвалтування залишає на жертві глибокі психологічні сліди, які не реагують на плин часу так швидко, як інші форми фізичного та психічного насильства. Заявниця також відчувала гострий фізичний біль від насильницького проникнення, який, мабуть, викликав у неї почуття приниження та насильства як фізично, так і емоційно. Заявниця також зазнала низки особливо жахливих і принизливих переживань під час ув’язнення силами безпеки в штаб-квартирі жандармерії Деріка з огляду на її стать і молодість, а також обставини, за яких її утримували. Її тримали під вартою впродовж трьох днів, протягом яких вона, мабуть, була збентежена та дезорієнтована через те, що її тримали із зав’язаними очима, та перебувала в стані постійного фізичного болю та душевних страждань, спричинених побиттям її під час допиту та побоюванням того, що станеться з нею далі. Її також змушували оголятись в принизливих обставинах, що посилювало її загальне відчуття вразливості, і розкручували шину, на якій вона вимушено трималась й обливали крижаною водою під високим тиском. За таких обставин, Суд переконався, що сукупність актів фізичного та психічного насильства, заподіяних заявниці, та особливо жорстокий акт зґвалтування, якому вона була піддана, становлять катування, що порушує статтю 3 Конвенції. А також зазначив, що дійшов би такого висновку на будь-яких із цих підстав, взятих окремо.
Європейський суд постановив, що ЄКПЛ необхідно тлумачити у світлі сучасних умов. Таким чином, дії, які раніше вважалися такими, що становлять жорстоке, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, тепер можуть вважатися катуванням. Так, вже у 2000 році ЄСПЛ у справі Дікме проти Туреччини дійшов висновку, що наявність приблизно двадцяти п’яти слідів пошкоджень шкіри, ерозій, садин і синців на нижніх і верхніх кінцівках заявника, «взяті в цілому та з огляду на його призначення та тривалість, були особливо серйозними і жорстокими і могли спричинити «сильний» біль і страждання. Таким чином, це було катуванням у значенні статті 3 Конвенції.
Публікація підготовлена в рамках проекту “Підтримка жертв поганого поводження, які отримали примусове чи неадекватне лікування або яким було відмовлено в лікуванні, у тому числі в місцях позбавлення волі”