Наркотичні засоби та психотропні речовини – зло чи спасіння?

Ідея створення інформаційної статті, мова про яку піде нижче, є результатом звернення за допомогою людини похилого віку, що має деформацію тіла внаслідок хвороби, що призводить до нестерпних страждань  внаслідок перебігу деформації та невірно призначених медикаментів^[1].

Існують хвороби, що з різних підстав та причин не піддаються лікуванням, але наявність яких може завдавати людини справжніх страждань: відчуття болю (гострого, хронічного, періодичного, систематичного); безсоння, що призводить до емоційного виснаження та погіршення психічного стану, панічні розлади тощо. Вичерпного переліку хвороб, для призначення сильнодіючих, пригнічуючих біль медичних препаратів не існує, адже все залежить від розвитку хвороби, симптомів, негативних наслідків впливу на людину, критерії болю та ступінь переносимості болі.

ВООЗ визначає паліативну допомогу як профілактику та полегшення страждань дорослих і дітей та їхніх сімей, які стикаються з проблемами, пов’язаними з хворобою, яка загрожує життю^[2]. Разом із тим, існують випадки необхідності застосування наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, в обставинах що загрожують або обмежують життю^[3], за життєвими показниками та для зняття гострого больового синдрому^[4], що не пов’язана із наданням паліативної та/або хоспісної допомоги. “Оскільки один симптом може мати багато причин і може по-різному реагувати на лікування в міру погіршення стану пацієнта, клінічна група повинна регулярно контролювати та переоцінювати ситуацію. Передозування або зниження дози препарату шкідливе, і обидва явища стають більш вірогідними, оскільки погіршення фізіології викликає зміни метаболізму та кліренсу препарату”.^[5]

Для того, щоб обставини не становили порушення права на отримання належної медичної допомоги та/або обставини, дії та бездіяльність не були носієм нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання, необхідно пам’ятати про пріоритетність прав людини над державними органами. Як тільки людина потрапляє під владу, опіку, утримання представників органів, обов’язки яких символізують державний орган або орган місцевого самоврядування, з цього моменту повну відповідальність за стан здоров’я та життя відповідає названий “агент владних повноважень”.

Справа ЄСПЛ «Руман проти Бельгії» (Rooman v. Belgium), 2019 р., §§ 147–148)[6]  “…лише той факт, що затриманого оглянув лікар і призначив йому певну форму лікування, не може автоматично призводити до висновку, що медична допомога була відповідною. Органи влади також повинні забезпечити ведення повного обліку стану здоров’я ув’язненого та поводження з ним під час ув’язнення, щоб діагностика та допомога були оперативними і точними, а також, якщо це необхідно через характер захворювання, щоб нагляд був регулярним і систематичним та передбачав комплексну терапевтичну стратегію, спрямовану на належне лікування проблем зі здоров’ям затриманого або запобігання їх загостренню, а не на їх лікування на симптоматичній основі. Органи влади також повинні продемонструвати, що було створено необхідні умови для фактичного дотримання призначеного лікування. Крім того, медичне обслуговування має бути відповідним, тобто на рівні, співставному з тим, який державна влада зобов’язалася надавати населенню загалом. Якщо лікування неможливо забезпечити в місці утримання, має бути можливість перевести пацієнта закладу до лікарні чи спеціалізованого відділення…”.

Рішення ЄСПЛ від вересня 2022 року “Thörn v. Sweden” – ця справа стосувалася засудження та штрафу, винесеного заявнику за вживання канабісу. Він стверджував, що приймав препарат для знеболювання, але не мав рецепта на це. Він був прикутий до інвалідного візка з 1994 року після того, як зламав шию в дорожньо-транспортній пригоді, і з тих пір мав багато проблем, пов’язаних з болем. У той час медичний канабіс був доступний у Швеції, як правило, для лікування розсіяного склерозу^[7]. Суд постановив, що у цій справі не було порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції, встановивши загалом, що в досягненні особливого балансу між інтересом заявника в доступі до знеболюючих засобів і загальний інтерес у забезпеченні системи контролю над наркотиками та лікарськими засобами, шведська влада діяла в межах своїх широких повноважень («поле розсуду»).

Отже, задля отримання належної медичної допомоги, у тому числі отримання сильнодіючих знеболювальних, необхідно дотримуватись норм діючого національного законодавства. Українське законодавство дозволяє навіть в домашніх умовах приймати ліки, що зменшують страждання.

Згідно із Порядком придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2013 р. № 333^[8] препарати наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів призначаються лікарями або в установлених МОЗ випадках фельдшерами відповідно до медичних показань.

Призначення препаратів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів хворим, яким медична допомога надається в стаціонарних умовах, здійснюється в листку призначень за формою затвердженою наказом МОЗ України від 07.08.2015 № 494 «Про деякі питання придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я»^[9] з обов’язковим записом у медичній карті такого хворого.

Призначення препаратів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів хворим, які отримують лікування в амбулаторних умовах, здійснюється в листку призначень за вищезазначеною формою з обов’язковим записом у медичній карті амбулаторного хворого.

Призначення препаратів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів хворим, які отримують екстрену медичну допомогу, здійснюється в карті виїзду екстреної (швидкої) медичної допомоги, форма якої затверджується МОЗ.

Призначення препаратів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів хворим на строк понад десять днів здійснюється лікуючим лікарем з обов’язковим обґрунтуванням необхідності подальшого застосування таких препаратів, про що робиться запис у медичній карті хворого. Листок призначень зберігається у медичній карті хворого.

Відповідно до пункту 27 Постанови № 333 хворі, які отримують лікування в амбулаторних умовах, у тому числі в умовах створеного стаціонару вдома, забезпечуються препаратами наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів лікувально-профілактичним закладом або за рецептом у фармацевтичних (аптечних) закладах в обсягах, що не перевищують десятиденної потреби, а під час надання паліативної та хоспісної допомоги – що не перевищують п’ятнадцятиденної потреби.

Для отримання препаратів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з метою використання в умовах створеного стаціонару вдома хворий самостійно або особа, яка здійснює за ним догляд (член сім’ї, опікун або піклувальник), подає заяву на ім’я керівника лікувально-профілактичного закладу за формою затвердженою Постановою № 333. Керівник закладу робить відмітку про погодження, після чого заява додається до медичної карти амбулаторного хворого (пункт 28 Постанови № 333).

Відповідно до пункту 29 Постанови № 333 лікар, який призначає препарати наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів для лікування в амбулаторних умовах, у тому числі в умовах створеного стаціонару вдома, зобов’язаний поінформувати хворого або особу, яка здійснює за ним догляд (члена сім’ї, опікуна або піклувальника), про правила поводження з препаратами наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, недопущення їх використання не за медичним призначенням та видавати хворому або особі, яка здійснює за ним догляд (членові сім’ї, опікунові або піклувальникові), інформаційний лист за формою затвердженою наказом МОЗ України від 07.08.2015 № 494 «Про деякі питання придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я», про що робиться запис у медичній карті хворого.

^[1] персональні дані та діагноз навмисно не наводяться через ЗУ “Про захист персональних даних” та ЗУ “Про основи законодавства  України про охорону здоров’я”.

^[2] https://www.who.int/health-topics/palliative-care

^[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0609-20#top

^[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2013-п#Text

^[5] https://www.msdmanuals.com/uk-ua/professional/special-subjects/the-dying-patient/symptom-relief-for-the-dying-patient

[6] https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=001-198765&filename=CASE%20OF%20ROOMAN%20v.%20BELGIUM%20-%20%5BRussian%20translation%5D%20by%20Development%20of%20Legal%20Systems%20Publ.%20Co.pdf

^[7] https://hudoc.echr.coe.int/fre-press?i=003-7416647-10152407

^[8] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2013-п#Text

^[9] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1028-15#Text