Примусова госпіталізація до психіатричного закладу. Справа ЄСПЛ

Майже 8 років назад, родичі одного пана вирішили, що їм не зручно з ним жити в одному будинку. Оскільки пан мав дивакувату поведінку, нічого ліпшого вони не вигадали, як запроторити його до будинку психічно хворих. 

Та поведінка дійсно була іншою, незвичною чи навіть, неприйнятною для оточуючих. Пан вважав, що від онкологічної хвороби може вилікувати яблунева дієта. Він накопичував у своїй кімнаті різні речі та сміття (як здавалось родичам); збирав сечу та екскременти, регулярно викидаючи в свій город, кажучи, що це хороше добриво. Нарешті, він відвідував збори релігійної групи і заявив, що телебачення та газети — це зло.

Цього чоловіка помістили до #Вінницької обласної психіатричної лікарні на ім’я академіка Ющенко без судового рішення на дві доби. Державі це коштувало 3 000 євро.

Від 13 жовтня 2022 року Європейський Суд з прав людини розглянув справу POGORYELOV v. UKRAINE (Application no. 19062/15). Лінк – посилання: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-219661

На національному рівні оскаржувались законність медичних оглядів без згоди пацієнта та примусова госпіталізація.

ЄСПЛ  зазначив, що правові питання, порушені заявником відповідно до пункту 1 (e) статті 5 Конвенції, у цій справі подібні до тих, що розглядалися у справі «Дергаченко проти України» ((рішення) № 18060/13, 18). лютий 2021 р.)

Однак ця справа відрізняється від справи Дергаченко тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які чіткі посилання на докази «невідкладної необхідності», використані для виправдання психіатричного огляду та госпіталізації заявника. Ані в звіті швидкої допомоги, ані в протоколі спільного огляду в лікарні не містилося детального опису будь-якої конкретної поведінки заявника, яка б показала, що він становив неминучу небезпеку для себе або для інших, а також після прибуття швидкої допомоги або в лікарні. Більше того, у письмовій скарзі сестри заявника на ім’я директора лікарні стверджувалося про постійну модель поведінки (протягом приблизно десяти років), яка включала сварки, захаращення будинку, маячні ідеї тощо. Хоча вона також згадувала, не надавши жодних доказів, випадки фізичного насильства.

Національні суди, зі свого боку, обмежилися простим повторенням того, що було зазначено в медичних висновках тоді як, на думку Суду, за поточних обставин національні органи влади повинні були займатися незалежною перевіркою того, чи справді заявник представляв будь-яку реальну небезпеку.

Суд вважає, що жодна з характеристик, наданих комісією психіатрів щодо заявника, не свідчить про те, що заявник становив небезпеку для когось. Той факт, що заявник захаращував будинок або вважав себе сейентістом, який міг би позбавити світ захворювання навряд чи можна розглядати як ознаку того, що він становив небезпеку для себе чи своїх родичів.

Суд також зазначає, що ані національні органи влади, ані Уряд об’єктивно не вказали на те, що було б «неможливо» захистити індивідуальні чи громадські інтереси без госпіталізації заявника. Наявні медичні докази та судові рішення також не містили пояснення того, чому або як психічний стан заявника міг значно погіршитися за відсутності примусового стаціонарного лікування.

З точки зору 2022-го року, гадаю, що аргументація у справі 8-річної давності мала б бути зовсім іншою. Але такі справи та їх обставини, поширення інформації, важливі, щоб ніколи не повертатись до каральної психіатрії.

Чи існують порушення в психіатричних закладах, запитаєте. На жаль, так. Особливо це стосується примусових заходів медичного характеру – кримінальний аспект. Скоївши злочин середньої тяжкості, людина може пожиттєво перебувати на «лікуванні». Як на мене, навіть, звучить це жахливо, я вже й не кажу про те, щоб це усвідомити. Тільки уявіть: за умисне спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості – пожиттєве лікування…

Так, закони змінюються, тепер передбачено, що кожні 6 місяців лікарська комісія складає висновок, що подається прокурору, який зобов’язаний звернутись до суду задля продовження строків примусового лікування. Але ви хоч раз мали можливість ознайомитися з висновками? Такі висновки можуть дублюватись із слова в слово, із року в рік. І навіть не ставити питання про зміну режиму лікування чи нагляду….

Звісно, психічні хвороби та розлади – не проста тема. І війна – один із чинників погіршення громадського здоров’я. Але щорічні моніторинги порушень прав людини в місцях несвободи, в тому числі, психоневрологічних інтернатах переконують, що на цьому фронті у правозахисників ще багато роботи.

Авторка: Наталія Гурковська

Публікація підготовлена в рамках інформаційної кампанії проекту «Формування механізмів ефективного нагляду Офісу Генерального прокурора України за дотриманням прав вразливих груп в місцях несвободи фінансується Міжнародним фондом „Відродження”