Пошук по сайту

Права потерпілих від насильницьких злочинів в Україні: міжнародні стандарти та національні практики

Прогресивні системи кримінальної юстиції дедалі більше звертають увагу на необхідність захисту потерпілих: психологічного, фізичного, фінансового та юридичного. набуває популярності так званий victim-oriented approach (підхід, орієнтований на потерпілого). цей підхід передбачає, що потерпілий, його захист та інтереси мають посідати більш пріоритетне місце у кримінальному процесі. Таке бачення потребує збалансування вказаного процесу з урахуванням інтересів потерпілого, особливо якщо акцент робиться на правопорушникові.

У пострадянських країнах досі переважає ретрибутивна система, для якої головними є помста кривдникові та притягнення його до відповідальності. Однак за такої системи потерпілий від злочину та його порушені права залишаються в тіні.

Українське законодавство містить широкий перелік прав потерпіло-го для активної участі в розслідуванні злочину та подальшому судовому процесі. Проте на практиці багато з них залишаються декларативними.

При цьому система правосуддя інколи не тільки не відновлює порушені права, а й спричиняє повторне психологічне травмування – вторинну віктимізацію. сама ж концепція захисту потерпілого від вторинної віктимізації невідома українському законодавству та практиці. Серед усіх злочинів найбільш руйнівні наслідки мають злочини, вчинені з насильством. Право на життя та здоров’я є засадничим, а його порушення має особливо тяжкі наслідки для потерпілого, його родичів і суспільства загалом. Понад те, процес розслідування цих злочинів має найбільший ризик вторинної віктимізації1. він може завдавати мораль-них страждань потерпілим, які вимушені знову й знову переживати негативні психологічні наслідки злочину.

Поняття «насильство» зазнає постійних змін та охоплює собою не лише фізичне, а й, зокрема, психологічне, економічне, сексуальне насильство. При цьому в кримінальному кодексі України не міститься окремого переліку таких злочинів. Тому для цілей представленого дослідження було проаналізовано  захист потерпілих від найбільш типових насильницьких злочинів: умисне вбивство (ст. 115 КК України); тілесні ушкодження усіх ступенів тяжкості (ст. ст. 121, 122, 125 КК України); домашнє насильство (ст. 126-1 КК України); зґвалтування (ст. 152 КК України) та сексуальне насильство (ст. 153 КК України); грабіж, поєднаний з насильством (ч. 2 ст. 186 КК України); розбій (ст. 187 КК України). Загалом кількість потерпілих від злочинів залишається стабільно високою: 374 тис. осіб у 2017 році, 345 тис. осіб у 2018 році, 302 тис. осіб у 2019 році. з них загинуло внаслідок вчинення злочину 6,5 тис. осіб, 6,2 тис. осіб, 5,8 тис. осіб відповідно. за підрахунками міністерства юстиції України, у 2018 році в Україні найбільш тяжкими умисними насильницькими злочинами було заподіяно шкоду життю чи здоров’ю 24,4 тис. потерпілим. зважаючи на масштабність окресленої проблематики, автори дослідження ставили собі за мету детально проаналізувати не тільки чинне законодавство, а й практику його застосування. При цьому аналіз здійснено через призму сучасних стандартів захисту прав потерпілих, які маловідомі в Україні.

Передусім звернено увагу на стан імплементації Директиви Європейського союзу щодо мінімальних стандартів захисту прав потерпілих. цей документ не є обов’язковим для України, але потребує втілення в нашій державі з точки зору євроінтеграційних процесів. Директива стала потужним інструментом захисту прав потерпілих у країнах ЄС, адже вона вимагає регулярного звітування країн – членів ЄС щодо стану її виконання. Однак передбачені Директивою стандарти, зокрема захист від вторинної віктимізації, поки що не відображені в національному законодавстві, незважаючи на намагання ЄС впровадити їх в Україні. До того ж зазначені стандарти захисту прав потерпілих не впроваджено, навіть незважаючи на те, що вони містяться також у рекомендації комітету міністрів ради Європи   державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів, а Україна є членом цієї організації. звернімо увагу й на те, що стандарти захисту потерпілих комплексні, адже вони стосуються не тільки процедурних аспектів слідства й суду, а й забезпечення підтримки потерпілого, зокрема психологічної. Тому в представленому дослідженні увагу сфокусовано не лише на суто юридичних аспектах захисту потерпілих, а й на механізмах підтримки та захисту потерпілих державою. іншим аспектом, на який звернено увагу, є відшкодування потерпілому завданої злочинами шкоди. Україна досі не впровадила механізм компенсації потерпілим від насильницьких злочинів, незважаючи на підписання та намагання ратифікації відповідної конвенції ради Європи. У цьому контексті проаналізовано наявні практики компенсації в умовах відсутності такого механізму.

Як вказано у зазначеній рекомендації ради Європи, держави мають популяризувати та підтримувати дослідження щодо захисту потерпілих, у яких з-поміж інших питань, повинні бути висвітлені: – вплив злочину на потерпілих; – ефективність законодавчих та інших заходів для підтримки й захисту потерпілих; – ефективність органів кримінальної юстиції та служб з підтримки потерпілих (п. 17). Автори представленого дослідження  дотримувались цих орієнтирів і сподіваються на подальший розвиток знань щодо захисту прав потерпілих в Україні.

Завантажити текст

 

#стандарти #насильницькізлочини #правапотерпілих

Андрій Орлеан, Експерт програми «Права людини і правосуддя», доктор юридичних наук, доцент