Про що говорять прокурори або що замовчує суд в судових рішеннях щодо дотримання права на отримання належної медичної допомоги в умовах несвободи

Перед тим, як перейти до освітлення зазначеної тематики, необхідно зовсім трохи ввести в курс реальних обставин, в яких існує наша держава.

Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – КЗК) у своїй 14-ій Загальній доповіді “Боротьба з безкарністю”, що опублікована 2004 році (CPT/Inf(2004)28-part) зазначав, якщо після появи інформації, в якій йдеться про жорстоке поводження, не з’являється швидка та дієва відповідь, тоді ті, хто схильний до застосування жорстокого поводження по відношенню до позбавлених волі осіб, швидко увірують – і зовсім небезпідставно – що вони можуть чинити так безкарно.  КЗК в 2016 році  вже вказував: «…хотів би ще раз підкреслити про підтримку чіткої тенденції, яка спостерігається в Європі, щоб медичні послуги у в’язниці, значною мірою або цілком, передавалися під відповідальність Міністерства охорони здоров’я. КЗК переконаний, що більша роль Міністерства охорони здоров’я у цій сфері (у тому числі щодо набору медичних працівників, підвищення їх кваліфікації, оцінки показників клінічної практики, сертифікації та інспектування) допоможуть забезпечити оптимальне медичне обслуговування в’язнів, а також реалізувати принцип еквівалентності охорони здоров’я у в’язниці та у громаді»^[1].

Разом із тим, не дивлячись на ряд рекомендацій та настанов, держава створила Державну установу “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України”, які діють при кожній установі виконання покарань (окрім виправних центрів). І за останні роки, кількість висновків лікарських консультативних комісій, за наслідком яких звертаються до суду із звільненням через наявність хвороби, що підпадає під Перелік Додатку 13 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі^[2], значно зростає.  І навіть якщо стан здоров’я в’язня-“щасливчика” підпадає під законодавче визначення – “хвороба перешкоджає засудженому відбувати подальше покарання”, це ще далеко не фінал, і боротьба за виживання лише тільки розпочинається. А у в’язнів, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі в судовій тяжбі взагалі сумна статистика та летальні наслідки.

Частина 3 статті 50 Кримінального кодексу України (далі – КК України) регламентує, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, але на жаль про цю доктрину мало хто з учасників судових процесів згадує. Частина 2 статті 84 КК України встановлює положення при яких особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування^[3]. Кримінальний чи кримінальний процесуальний кодекси не містять положення за яких звільнити від подальшого відбуття покарання через хворобу можливо лише якусь певну категорію засуджених. Закон чітко та прямо визначає наявність декількох ознак звільнення: тяжка хвороба, стан здоров’я перешкоджає відбуванню покарання та не встановлює призначений строк покарання. Крім того, мета виправлення, профілактики асоціальної поведінки, ресоціалізації, що передбачає кримінально-виконавчий кодекс реалізувати буде неможливо, а отже втрачає сенс на подальше відбуття покарання. Відсутні розумні, гуманні умови виправлення засудженого, адже хвора особа буде порушувати режим (в силу стану здоров’я не дотримується розпорядку дня, не зможе піднятись з ліжка), не буде суспільно корисною (не зможе відвідувати організовані виховні заходи, навчальні заходи або з’явитись на робоче місце) тощо.

Звідси постає наболіле питання: так все ж таки що повинно братися до уваги перш за все: стан здоров’я засудженого чи ступінь тяжкості вчиненого злочину та призначений строк покарання?

І щоб усвідомити відповідь на риторичне запитання, необхідно добре розуміти ще декілька важливих моментів:

• в установах виконання покарань немає вторинного або третинного рівня медичної спеціалізованої допомоги;
• в установах виконання покарань немає можливості укладати декларації із сімейним лікарем, що позбавляє можливості користуватись загальноукраїнською програмою “Доступні ліки”, за допомогою якою реально отримують дороговартісні, дієві ліки безкоштовно або за мінімальну вартість;
• в установах виконання покарання (всі частини та філії, що підпорядковуються ЦОЗ ДКВС) закуповуються ліки старого покоління, які майже не використовуються для дієвого лікування, а носять символічний (профілактичний/симптоматичний) характер;
• в спеціалізованих лікарнях вторинного або третинного рівня немає спеціальних умов для утримання засуджених (спеціально облаштовані палати, навчений медичний персонал, спеціально виділений конвой та облаштовані кімнати для конвою, безпечні умови утримання) тощо;
• в установах виконання покарання не надається справжня паліативна допомога, в розумінні Наказу МОЗ від 04.06.2020 № 1308 “Про удосконалення організації надання паліативної допомоги в Україні”^[4]. Відповідна ліцензія не діє майже у всіх філіях та відокремлених підрозділах ЦОЗ ДКВС, а отже хворі засуджені, що страждають невиліковними захворюваннями на термінальній стадії з невідворотнім летальним результатом, не отримують паліативної допомоги^[5].
• антисанітарія у камерах, палатах та в цілому в приміщеннях, де перебувають хворі засуджені^[6];

І ще трошки стандартів з прав людини, зокрема Європейські (пенітенціарні) в’язничні правила^[7] визначають:

• при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини;
• особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту;
• утримання ув’язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів;
• у пенітенціарних установах повинні дотримуватися закони країни щодо охорони здоров’я та безпеки.

І ось тепер наведу декілька судових рішень, в яких вирішувалось питання про звільнення від подальшого відбуття покарання через хворобу – справа № 461/5151/22^[8], справа № 279/2595/22^[9], справа № 127/24916/21^[10], справа № 592/10381/22^[11].

Позиція прокурорів та промова в цих категорій справ зводиться до “клопотання не підлягає до задоволення”, “апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення”, “прокурор подав заперечення в яких просить апеляційну скаргу адвоката в інтересах засудженого на ухвалу суду першої інстанції залишити без задоволення, а ухвалу без змін”, “доводи прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги”, “прокурор категорично заперечував проти задоволення клопотання засудженої про звільнення від відбування покарання за хворобою”. Однотипово та нудно: суха юридична мова. Судові рішення ніколи не наводять справжні не просто позиції, а прокурорське обґрунтування на заперечення щодо звільнення хворого від подальшого відбуття покарання, про що піде мова далі.

Нижче наведені цитати з судових засідань, технічні записи яких отримані адвокатами та надані в розпорядження при написанні статті. Звісно, щоб зовсім не ганьбити авторів прокурорських «перлів», свідомо не зазначаємо прізвища учасників процесів.

Прокурор : Говорили з приводу агресивного становища … середовища. З чого Ви зробили висновок, що Ваш пацієнт засуджений перебуває в агресивному середовищі ? Ви були особисто там?

Лікар з системи МОЗ: я був особисто і в камері, і в цьому закладі , бо я три-чотири рази був на консультації і бачив це середовище. Там немає вентиляції такої якої треба, там сирість, там запах курива.

Прокурор: саме в камері ?

Лікар з системи МОЗ: даже в установі, в коридорах. Камера – троє чоловік в камері. Невеличка її площа, невеличка кватирка … Взагалі йому потрібно бути на свіжому повітрі. Там немає примусової вентиляції, там тільки форточка. Коли я був – постійно була закрита. Сирість. Волога. Кам’яні стіни

Прокурор : лікування отримує по протоколу. А по цих протоколах якось відрізняють тих людей права яких, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Потрібно зважувати на те, що засуджений перебуває в місцях позбавлення волі.

Лікар з системи МОЗ: там йдеться взагалі про лікування цієї хвороби. У плані того, щоб забрати людину з агресивного середовища. Це міжнародні рекомендації світові. Таких 4 пункти – забрати з агресивного середовища, забрати загострення, надати адекватне лікування і забезпечити реабілітацію. В цих умовах (установа виконання покарання – автор) ми не можемо ні один пакет виконати.

Прокурор :  Більше року тому ви були… При цьому в територіальних закладах охорони здоров’я, тому що і він має право також, ну я веду до того, що коли ви надавали ці рекомендації, чи Ви його консультували, зважуючи на те, що він в місцях позбавлення волі може також отримувати лікування в незалежних спеціалістів в закладах територіальних і також лікувальні препарати і за свій рахунок. Ви ці консультації коли йому надавали?

Лікар з системи МОЗ : Безумовно , це говорилося і писалося . Амбулаторна карточна є. Єдине, розумієте, що у нас же нема умов! Там де я працюю, в обласній лікарні, у нас немає умов утримання людей під вартою.

Прокурор : ви відповідь на моє питання не надали. Оскільки ви говорите про загальні

рекомендації і міжнародні протоколи, але ж ми повинні зважувати на те, що людина утримується в місцях позбавлення волі.

( Адвокат заперечує, у нас є рівність прав усіх громадян)

Прокурор : а з чого ви зробили висновок, що таких умов немає лікувати ?

Лікар з системи МОЗ: Бо я лікар, я знаю як це робити. Я це вмію, розумію проблему. Як це я можу зробити? Я ж не з вулиці прийшов! Я спеціаліст з цієї області. У мене більше 50 наукових печатних робіт по цій проблемі. Є загальні рекомендації – світові. І вони приміняються в кожному конкретному випадку. То в цих умовах (тюремних-автор) ці рекомендації їх просто виконати неможливо.

 Прокурор: Висновок про те, що наявні у засудженого захворювання перешкоджає відбувати подальше покарання, Ви зробили виходячи з того, що у нього встановлено діагноз, який передбачений відповідним Наказом.

Експерт Так

Прокурор: Висновки зроблені на підставі меддокументації, яку Ви досліджували. Лікування отримував у багатопрофільній лікарні і тюремній медчастині. Чи були інші?

Експерт: з тих документів, які були нам надані, ми робили висновки

Прокурор: у разі якби засуджений отримував у територіальних закладах охорони здоров’я, де він би міг отримувати ліки за свій рахунок, а також лікуватися тим обладнанням медичним, чи могло б це сприяти покращенню його здоров’я?

Адвокат: Шановний суд, прошу зняти питання! Це якісь абстрактні, ефемерні питання!

Прокурор: Уточнення – Не може. Це Ви конкретно говорите про лікаря, який лікував дану особу чи взагалі?

Експерт: Умови цих лікарень не відповідають рівню третинної високоспеціалізованої

меддопомоги

Прокурор: Лікарень УВП, маєте на увазі. А Ви знайомилися з цими умовами. Звідки Ви знаєте про умови цих лікарень

Експерт: Це дуже просто. Ці лікарні не відносяться до третинних закладів. Ось і все

Прокурор: Ви сказали, що потрібен постійний нагляд пульмонолога. Хочу уточнити це потрібний цілодобовий нагляд пульмонолога. Що означає постійний нагляд лікаря- пульмонолога?

Експерт: Це питання до практикуючого пульмонолога. Як виконуються оці протоколи, що туди входить. Я в цьому не спеціаліст

Прокурор: Ви сказали, що потрібен постійний нагляд пульмонолога, для того щоб виконувати усі рекомендації. Чи потрібен цілодобовий нагляд лікаря-пульмонолога в даній ситуації?

Експерт: це не моя компетенція. Як конкретно лікується конкретне захворювання у вузькій галузі.

Прокурор: Якщо це не Ваша компетенція, то чому Ви даєте таке заключення, що потрібен постійний нагляд. Ви не знаєте що це, Ви не компетентний, але Ви говорите про постійний нагляд. Чому так?

Експерт: Моя компетенція закінчується там, де ми говоримо про те, що лікування такої хвороби в такій стадії потребує третього рівня. Отут закінчується наша компетенція. В чому саме конкретно полягає, це вже не наша компетенція.

Прокурор: То фраза постійний нагляд. Ви ж доповідаєте суду, і говорите про постійний нагляд. То чому Ви вживаєте постійний нагляд і при цьому ви не компетентні відповісти, що це взагалі.

Експерт: третій рівень спеціалізованої допомоги він передбачає постійний нагляд. А які там конкретні рекомендації, які препарати, які дозування – це вже не наша компетенція.

Прокурор: Ви казали, що досліджували меддокументацію. Засуджений  як раз проходив лікування в багатопрофільній лікарні. Тому у мене і логічне питання, чому ви зробили висновок, що у тій лікарні немає умов?

Експерт: Вона не відноситься до третинного рівня спеціалізованої

Прокурор: Вони не відносять, але яким чином Ви робите висновок, що там не можна отримати належну медичну допомогу?

Експерт: Бо вони не відносяться до третинного рівня

Прокурор: Тільки через це?

Експерт: Цього достатньо

Справа, де засуджений помер у в’язниці через онкологію:

Прокурор: У 1996 році засуджений за ряд особливо “важких” злочинів до смертної кари – розстріл. Засуджений дійсно хворіє на важку хворобу, але попри те – засуджений двічі вивозився до профільної лікарні, де 4 лікарі встановили, що дана хвороба не лікується і крім паліативного лікування засудженому вже нема чим допомогти. Ми (прокурори – автор) за цим слідкуємо – наш відділ, у нас такий профіль. Але паліативне лікування надається йому.  Тяжкість вчиненого злочину і особа засудженого мають враховуватися судом. Засуджений не працював. Вчився, читав, здобував. Не висловлював бажання бути працевлаштованим.

Прокурор: Згідно вироку вбив двоє людей. Вбивство з обтяжуючими обставинами, навіть не задумуючись. Перше з корисливою метою, друге – для скриття.

Прокурор: Згідно рішень ЄСПЛ, якщо особа хворіє на таку хворобу, яка перешкоджає відбувати покарання, її слід  звільнити за тих умов, якщо їй не надається належна меддопомога, в тих установах де він перебуває. Як ми з’ясували, така меддопомога йому надається в належній кількості. Засудженому купірується больовий синдром. Двічі у нього була кровотеча, яка завдяки медпрацівникам установи була припинена. Я дуже сумніваюся, що родичі в хаті зможуть з цим справитися.

Цинізм, формалізм, не професіоналізм, дискримінація чи все одразу притаманно представникам прокуратури?  Однозначно одне: гуманність, людяність відсутня геть. “Паліативне лікування” чули про таке? А прокурори не тільки чули, а і слідкують…. Профіль у них такий.

В одній з попередніх статей згадувалось, що звіт Комітету з запобігання катувань від 1993 року має пункт про гуманне відношення, де твердо визначена позиція, що у  тих випадках, коли особа підпадає під категорію “летальний прогноз” чи страждає на серйозну хворобу, чи не може бути належним чином вилікувана в тюремних умовах; чи має важкі вади розвитку або літній вік – тюремний лікар повинен скласти протокол для відповідального органу з метою прийняття відповідних альтернативних заходів^[12]. Комітет не залишає підстав для можливості відступу,  щоб залишити хвору людину помирати за гратами.

^[1] Правила 40.1 і 40.2 Європейських в’язничних правил та Коментар до цих Правил та  Правило 24 (1) Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з ув’язненими (Правила Нельсона Мандели) та Принцип 24 Зводу принципів щодо захисту всіх осіб, які перебувають під будь-якою формою затримання або ув’язнення (A / RES / 43/173).

^[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0990-14#Text

^[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

^[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0609-20#Text

^[5] https://coz.kvs.gov.ua/?page_id=349

^[6] https://ombudsman.gov.ua/storage/app/media/%D0%9D%D0%9F%D0%9C/zvit_12_2021_site.pdf

^[7] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_032#Text

^[8] https://reyestr.court.gov.ua/Review/107907470

^[9] https://reyestr.court.gov.ua/Review/105083427

^[10] https://reyestr.court.gov.ua/Review/111190518

^[11] https://reyestr.court.gov.ua/Review/111206655

^[12] https://ecpl.com.ua/news/strazhdannia-zasudzhenykh-mozhe-zupynyty-lyshe-smert/