Пошук по сайту

Що не так з роботою прокурорів в Україні та як це змінити, – експерти ЕЦПЛ

На сьогодні неможливо однозначно відповісти, що має робити прокурор в межах кримінального провадження. В Конституції України, в Кримінальному процесуальному кодексі та в Законі «Про прокуратуру» його функції різняться. Керівник Експертного центру з прав людини Юрій Бєлоусов та експерт ЕЦПЛ Андрій Орлеан розповіли про результати дослідження «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу» в ефірі Громадського радіо.

22656288_10212974044617965_1831910592_n

Досудова стадія кримінального процесу починається з реєстрації кримінального провадження й триває до передачі обвинувального акту до суду, або ж до закритття провадження. На цьому етапі правоохоронці збирають докази причетності особи до того чи іншого злочину. Саме на цій стадії роботи прокурора й було сфокусувано дослідження.

Функції прокурора за Кримінальним процесуальним кодексом

Андрій Орлеан: Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року передбачив, що прокурор здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Йдеться про те, що слідчий та оперативні працівники збирають докази, шукають особу, винну у скоєнні злочину. Прокурор має наглядати за тим, щоб їхні дії були законними, спрямовувати їх до кінцевого результату – складення обвинувального акту. Далі функція прокурора також продовжується – він має представляти ці докази у суді та доводити вину особи, але цю подальшу функцію ми не досліджували.

Юрій Бєлоусов: З моменту внесення інформації про злочин до так званого Єдиного реєстру починається розслідування. Функція прокурора трохи змінилася за новим КПК. Сама ідея процесуального керівництва полягала у тому, що прокурор відповідає повністю за все розслідування, саме він потім бере ці докази та іде до суду. Раніше було розмежування: один прокурор відповідає за нагляд, а інший представляє докази в суді. Тут один прокурор, що нібито дає можливість контролювати якість цих доказів.

Дослідження показує, що існують певні проблеми з розумінням, що таке права людини. Досить часто права людини — це якісь міжнародні вимоги, які не мають жодного відношення до щоденного життя. Правоохоронці не розуміють, що Україна багато років є членом Ради Європи, громадяни щоденно звертаються до Європейського суду внаслідок порушення цих прав. Ми постійно з нашої кишені платимо за те, що наші правоохоронці порушують права людини.

Наразі практика незаконних затримань є масовою. Приклад незаконного затримання — це нескладання протоколу затримання, коли людина фізично сидить в кабінеті слідчого, її не відпускають додому, або зупиняють людину на вулиці та вимагають поїхати разом з правоохоронцями. Затримання відбулося. Цей процес має бути зафіксований в протоколі. Якщо протокол не складений, то це вже злочин, який треба окремо розслідувати.

Новий КПК говорить: якщо було порушене право на захист, не надали адвоката або надали несвоєчасно, якщо затримання незаконне, якщо до людини застосовувалося насильство, то будь-який доказ, який був зібраний щодо цієї людини, автоматично втрачає свою силу. На жаль, на практиці такого розуміння немає.

Хто керує прокурорами?

Андрій Орлеан: Є декілька рівнів контролю над прокурором. Над прокурором місцевої прокуратури є його керівник, вище – регіональна прокуратура, яка керує його діяльністю, ще вище – генеральна прокуратура, в якій є департаменти, які також здійснюють нагляд за його діяльністю. Тобто уявіть собі, скільки рівнів контролю над одним прокурором.

Юрій Бєлоусов: Прокурор має бути незалежним. Якщо процесуальний керівник керує провадженням, то йому приймати рішення, коли справу направляти до суду, які докази залучати і що казати в суді. В “нормальній” країні, якщо суд потім виправдає особу, прокурор не отримає жодного покарання. Прокурор представив свою позицію, суд вирішив, що вона не аргументована.

У нас прокурори повністю залежать від керівника: керівництва регіональної прокуратури або від генеральної прокуратури. І в цьому велика проблема. Якщо прокурор спробує проявити принципову позицію і не погодиться з вказівкою керівника місцевої або регіональної прокуратури, то як мінімум, він втратить частину своєї заробітної плати. Другий і третій раз він вже буде прислуховуватись до цих неофіційних порад. І це одна з найбільших проблем. Прокурори не мають дивитися “на гору”, коли приймають те чи інше рішення, а керуватись виключно законом.

Статистика злочинів: реальна vs “прокурорська”

Андрій Орлеан: У дослідженні ми підняли питання залежності прокурора від статистики. Яким чином можна контролювати прокурора? Можна заглиблюватися в якість роботи прокурора, дивитись конкретні кримінальні провадження. Але в деяких випадках простіше подивитися на статистичні показники і поставити прокурору якісь питання. Тут є певна проблема, яка пов’язана і зі статистикою, і з питаннями залежності.

Прокурори відштовхуються від статистики минулих років для того, щоб цифра цього року в межах статистичної похибки повторювала ту цифру, яка була минулого року або була трохи кращою. Жодних серйозних відхилень ця цифра не повинна мати, бо будуть запитання до керівника місцевої прокуратури і, відповідно, згодом будуть питання до самого прокурора.

Юрій Бєлоусов: Кілька років тому я спілкувався зі слідчими в Британії і питав, скільки справ вони мають направити до суду щомісяця. Я запитав, мабуть, тричі, поки люди зрозуміли, про що йдеться. Вони відповідали: «Скільки розслідую, стільки направлю». У нас є показник. Хто їх визначає – це тема окремого дослідження. Ці показники пронизують усю правоохоронну систему. І поліція на них повністю базується, і на них базується діяльність прокуратури. Підгонка під цифри, намагання вручну коригувати стан злочинності. Нам важко навіть отримати інформацію щодо того, скільки в Україні зареєстровано злочинів. Прокуратура цю цифру постійно доопрацьовує. Реальні цифри отримати неможливо.

Кожного кварталу кількість закритих проваджень кардинально зростає. Сідають місцевий прокурор з керівником райвідділу і починають вручну зводити, скільки у них було обліковано, зареєстровано і закрито. Потім вони їдуть до регіональної прокуратури і там олівцем на паперових носіях зводять статистику. Те ж саме відбувається в Генеральній прокуратурі. Це суцільна маніпуляція. Однією з причин такої ситуації є те, що відсутні ефективні критерії оцінки роботи прокурора і статистика використовується як основний показник.

Що можна змінити?

Андрій Орлеан: Перші, хто побачив наше дослідження – прокурори. Ми хочемо спільно з ними працювати над покращенням ситуації. Це і питання самостійності прокурора на місцях, незалежність прокурора від статистичних даних, щоб прокурор відчував себе повноцінним учасником кримінального провадження.

Юрій Бєлоусов: У нас багато рекомендацій, найбільш глобальні – це зміни до законодавства. Наразі функція процесуального керівництва в Конституції України, в Кримінальному процесуальному кодексі та в Законі «Про прокуратуру» різняться. Це створює системні проблеми. Функції слід прописати в єдиному форматі.

Також у нас є радикальні рекомендації щодо структури Генеральної прокуратури. Ми пропонуємо прибрати підрозділи зонального контролю. В кожній регіональній прокуратурі є такі відділи й цілий департамент в ГПУ, які наглядають за прокурорами “нижче” і постійно втручаються в їхню роботу з пропозиціями, від яких не можна відмовитись. Треба зазначити, що будь-яка вказівка по кримінальному провадженню є порушенням законодавства. Враховуючи обмеженість бюджету, ми пропонуємо просто прибрати ці підрозділи і перерозподілити кошти на користь місцевих прокурорів.

Увагу слід приділити і навчанням прокурорів. Слід розробити конкретні рекомендації, яким чином їм діяти в тій чи іншій ситуації. І, звісно, донести важливість дотримання прав людини.

Дослідження «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу» здійснювалося за організаційної та фінансової підтримки МФ “Відродження”

 

Схожі публікації